Прилуцька РДА
Анонси



























    Духовність

    Назад

    с. Густиня Густинський Свято-троїцький монастир

    За 10 км. на північ від Прилук, лежить славнозвісний Густинський монастир, заснований у 1600 р. на землях князів Вишневецьких серед густих дубових лісів. З історією монастиря пов’язані імена М. Вишневецького, Д. Ростовського (Туптала), Івана Мазепи, І. Білгородського, Петра Могили. Первісно монастир був дерев`яний. У 1636 і 1671 р. будівля була пошкоджена пожежами.

    Архітектурний ансамбль склався у другій половині ХVIІ-ХVIІІ ст. і являє собою унікальний комплекс доби бароко, що значно вплинув на культове будівництво Лівобережної України. Центральна споруда – Троїцький собор (1672-1676 рр.). У другій половині ХVIІ ст., водночас з муром, зведено Миколаївську та Катерининську церкви. Тривалий час Густинський монастир був неофіційним центром зв`язків між Україною, Росією та Молдовою, осередком ідейної боротьби проти унії та католицизму. У першій половині ХVIІ ст. тут було написано “Густинський літопис” і “Густинський монастирський літопис”. У період між квітнем і липнем 1845 р. у ньому побував Т. Г. Шевченко, який написав три акварелі: “У Густині. Церква Петра й Павла”, “Брама в Густині. Церква Св.Миколи”, “У Густині. Трапезна церква”. Про малюнки, виконані в Густині, Шевченко згадує у повісті “Музикант” і “Наймичка”. У 1994 р. монастир відродився як жіночий. При обителі є готель для прочан.



    с. Білорічиця Свято-Михайлівська парафія

    Свято-Миколаївська церква в Білорічиці побудована в 1798 році прапорщиком М. Корбе, в 1998 році реставрована за кошти поміщиці Рахманової та прихожан села, 1962 року була розібрана.

    Білорічиця знаменита тим, що з 1873 року вона була власністю О. Волконської-Рахманової – доньки декабриста О. Волконського. У 80-х роках ХІХ ст. Рахманови побудували всі житлові будинки за проектом архітектора О. Ягна. До сьогоднішнього дня зберігся флігель для гостей шикарної колись панської садиби, де нині й розміщена Свято-Миколаївська церква.

    У цьому архітектурному витворі еклектично змішані форми української народної й російської (XVII-XVIIIст. ст.) архітектури. У плані вона нагадує українську хату на дві половини. Перший поверх – кам'яний, другий – дерев'яний. Будинок мав високий черепичний дах, мансарди й "ганок". Білі оштукатурені стіни прикрашено яскравими майоліковими вставками та лиштвами. Колони також були прикрашені теракотою і майолікою.



    с. Замістя Святого Іосафа Бєлгородського парафія

    В 1911 році уповноважений від жителів села дворянин Петро Волховський звернувся з листом в єпархію за дозволом будівництва церкви в пам'ять святого Іосафа, Святителя Білгородського, на його батьківщині, де він провів своє дитинство.

    Рішенням від 7 травня 1912 року за номером 150 дозволено Сільвестром, єпископом Прилуцький, вікарієм Полтавської єпархії, будівництво церкви. В с. Замістя на батьківщині Святого Іосафа. Це був перший на Русі храм Святителю Іосафу. 3 червня 1912 року відбулася закладка першого храму Святителю Іосафу. В 1913 році в Пербурзі було створено братство Святителя Іосафа, його членами були високопоставлені державні діячі. Братство займалося просвітницькою і благодійницькою діяльністю, приймало участь у будівництві храму – пам’ятнику Святителю Іосафа в с. Замістя. Будівництво велось на пожертвування віруючих. Перший камінь під будівництво був покладений Полтавським і Переяслівським архієпископом Назарієм. А 5 вересня 1913 року відбулося урочисте свячення церкви.

    Процесія віруючих рухалась від залізничного вокзалу м. Прилук з іконою Святителя Ірсафа Білгородського, що була привезена із Білгороді. Ікона мала великі розміри, гарного живопису. Колона рухалась по Конотопському шляху і далі до с. Замістя. Про життя нашого єдиного святителя Іосафа Білгородського написано чимало, нам потрібно знати його праці, щоб більше познати його святість.

    Прилуки називали місцем народження, бо Прилуки – усім відомий географічний пункт. А конкретніше, точніше місцевість, де народився Святитель Іосаф, невказана. Найбільш ймовірно, що місце знаходження Святителя – село Чернявщина, яке сьогодні називається Лапинці. Це село причислюють до церковного приходу с. Сорочинці.

    Чернявщина служила не тільки для тимчасового перебування. Чернявщина була місцем постійного проживання. Це видно з того, що в Лапинцях бцв будинок Горленків. Тут проживав після свого повернення з неволі московської дід Святителя Дмитро Лазоревич Горленко, колишній Прилуцький полковник, із своєю дружиною. Тут у 1739 році був побудований на території садиби Горленків храм Благовіщення Пресвятої Богородиці. Тут і народився у Андрія Дмитровича і Марії Данилівни Горленків 9 вересня 1705 року первісток – син майбутній єпископ Білгородський. Таким чином, місце народження Святителя Іосафа потрібно визнати село Чернявщину, нині Лапинці.

    Образ Святителя Іосафа знаходився на величезній тополі, що знаходилась біля річки Удай на території поміщиці Закревської. Кожного літку процесія віруючих зі священником приходила до цієї тополі. Образ Святителя Іосафа був невеликий, він знаходився високо на дереві. Сама ікона вросла у кору дерева. Віруючі брали кору для зцілення. Це для селян було святим місцем. Тут завжди святили воду.



    с. Ладан, Свято-Покровська парафія

    Селище Ладан одне з найдавніших сіл Прилуччини. Розташоване в східній частині району на правому березі ріки Удай. Давня назва – Ладин, з 1930 року став зватися Ладан.

    Час заснування відноситься до XI століття. Вперше згадується в 1603 р., коли тут було засновано Ладинський Покровський монастир. Назва Ладин походила від старослов'янської богині Ладо, скульптурне зображення якої знаходилось тут же, на Гуляй-горі. Це богиня весілля, згоди, любові й благополуччя. На її честь щорічно з 25 травня по 25 червня відбувалися святагульбища. Після тяжкої праці народ збирався з навколишніх сіл – близьких і далеких.

    До революції Ладан – типове українське село, яких тисячі в Україні. Але Ладан мав і свою особливість – тут був монастир. Ладинський Покровський монастир заснований як скит одночасно з Густинським монастирем на початку XVII століття на землях князів Вишневецьких, поблизу міста Прилуки. Спочатку називався Підгірським і діяв як чоловічий, з 1619 – жіночий. Фундаторка Раїна Могилянка (мати магната Вишневецького, двоюрідна сестра Київського Митрополита Петра Могили), передала монастирові село Ладан. У 1763 році монастир було зачинено, а в 1817 році він був відновлений.

    З будівель монастиря збереглися: Покровський собор, збудований 1765 року в стилі бароко, Миколаївська церква (середина ХІХ ст.), келії, в яких мешкали монахи (нині квартири), залишки муру та підземний таємний хід. Зараз ведуться реставраційні роботи на території монастиря по відродженню Свято-Покровського собору.



    с. Переволочна, Спасо-Преображенська парафія

    Преображенська церква — дерев'яний православний храм (УПЦ МП) у селі Переволочній Прилуцького району Чернігівської області. Дерев'яну Преображенську церкву в Переволочній збудували на початку ХХ століття.

    Храм — у типовому єпархіальному стилі. Це доволі велика проста культова споруда з однією складною банею. Баня має деякі архітектурні риси бароко.

    Поряд із церквою збереглися цегляні ворота, зведені у 1914 році.

    Нині (2000-ні) Преображенська церква у Переволочній — діючий храм УПЦ МП.



    с. Полонки, Свято-Михайлівська парафія

    Серед густих лісів, оперезане, наче стрічкою, синьооким Удаєм, загубилося село Полонки. Назву свою село взяло від слова «ополонки» – у річці Удай водилася риба (вона, до речі, не перевелася й дотепер), і зимою прорубували багато ополонок: чи то для вилову риби, чи також для прання. Але є й інша версія пояснення назви села: Полонки – в низині, наче в ополонці, низько. Пишаються сельчани Свято-Михайлівською церквою та криничкою з чудодійною водою. Церква – пам’ятка ХVІІІ століття, одна з будівель українського бароко. Вона побудована в традиціях народної архітектури.

    Церква стоїть над Удаєм, милуючи перехожих своєю красою. Сельчани пригадують, що колись давно удайські хвилі підходили майже до самої церкви. Ще за царського правління підлогу в ній вимостили кольоровою плиткою. Найбільший розквіт Свято-Михайлівська церква одержала за служіння отця Володимира.

    Її відремонтували, побудували дзвіницю. При церкві є будинок для приїжджих. Якщо хто приїде в Полонки помолитись, йому буде де зупинитись, переночувати. За це прихожани щиро вдячні отцю Володимиру.

    Є поблизу Полонок й утаємничене місце. Це – стародавня печера, яка називається Лук’янова. У цій печері жив самітником праведник Лук’ян. Допитливі дітлахи не раз перевіряли всі виходи, знаходили деякі речі. Кажуть, що Лук’ян своїм усамітненням протестував проти переслідувань церкви владою.



    Спасо-Преображенська церква с. Яблунівка

    У селі Яблунівка Прилуцького району варто відвідати старовинну Спасо-Преображенську церкву. Цей пам'ятник архітектури, який має національне значення і охороняється державою, датується 1814 роком.

    Храм побудований в стилі класицизму в його провінційному трактуванні. Це цегляна, квадратна в плані споруда, вінчає церкву купол на циліндровому барабані. Біля трьох головних входів (з півдня, заходу і півночі) розташовуються чотирьохколонні портики доричеського ордера. Антаблементи портиків і фронтони увінчані карнизами. Декоративне убрання фасадів доповнюють модульйони карнизів і ліпний декор. До наших днів Спасо-Преображенський храм зберігся в первинних формах.

    Особливістю об'ємно-просторового вирішення інтер'єру храму є яскраво освітлений підкупольний простір і затемнені бічні приміщення. У церкві зберігся монументальний живопис.

    Поряд з храмом розташовується триярусна цегляна дзвіниця, яка наближена до барокових форм.



    Свято-Вознесенська церква с. Радьківка

    Серед порослих чагарників і густих дерев, а також майже непрохідних доріг сховалась велична святиня – Вознесенська церква. Зведена у 1797-1805 роках у стилі класицизму. В 1840 р. з північної сторони до неї добудовують теплий храм Олександра Невського, який звели на кошти Федора Раковича. До квітня 2017 р. від храму залишилась стіна, яку невдовзі розібрали. Автором цього чудового проекту був талановитий майстер-самоук Майстренко. Благодійник подбав про високохудожню прикрасу святині, як в архітектурі, так і в живописі. Для створення пишного оздоблення був запрошений академік, який писав фрески та іконостас, які дивом зуміли дійти до наших днів. По плану там був невеличкий парк, про що свідчать обсаджені по периметру липи. Неподалік Вознесенської церкви заходиться гранітна надгробна плита, встановлена поміщиці Ракович. На даний момент святиню відновлюють, ведуться ремонтні роботи, церква приймає віруючих.



    Дзвіниця церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Полова

    Дзвіниця церкви Різдва Пресвятої Богородиці єдина дерев’яна дзвіниця Чернігівської області. Рік її будівництва — 1880 — буцімто зазначено на стіні третього ярусу (самі туди не піднімалися і той напис не бачили — двері було замкнено). Одначе при пильному огляді унікальної пам’ятки наш вердикт був майже однозначний: попри «еклектичну» дату — це класицизм, нехай і з елементами єпархіального декору. Відтак виникають 2 варіанти:

    1) дзвіниця Різдвобогородичної церкви — найпізніша пам’ятка класицизму сіверської та полтавської (чи й взагалі української) землі;

    2) споруда постала одночасно із храмом (1811 р.) чи невдовзі після його будівництва, і у 1880 році зазнала незначного ремонту із оновлення оздоблення.



    с. Смош, Покровська парафія

    Село Смош (назва походить від однойменної річки) вперше згадується в письмових документах під 1629 роком. Але, ймовірно, воно існувало і раніше, тому що за часів польського короля Стефана Баторія була зроблена карта, на якій недалеко від Прилук позначено населений пункт Солохи. У XVII столітті хутір Солохи вже був частиною села Смош.

    Смош був невеликим козацьким поселенням, яке входило в Переволочанську сотню Прилуцького полку. У 1670 році на кошти Прилуцької ратуші тут побудували водяний млин. З тих пір село розглядалося як один з господарських сателітів Прилук.

    У XIX столітті в Смоші побудували дерев'яну Покровську церкву, яка збереглася до нашого часу. Спочатку це був типовий однокупольний храм з прибудованою дзвіницею. Але в радянський період купол знесли, а храм перетворили в комору. Вже за часів незалежності його повернули релігійній громаді. Храм відремонтували, але купола так повернути і не змогли.

    Богоявленська церква с. Високе

    Назад



    16 Листопада 2017 16:46
    16 Листопада 2017 16:44
    16 Листопада 2017 16:40
    10 Листопада 2017 14:38
    10 Листопада 2017 14:38
    10 Листопада 2017 14:37
    10 Листопада 2017 14:34
    10 Листопада 2017 14:32
    03 Листопада 2017 16:44
    03 Листопада 2017 16:42
    03 Листопада 2017 16:40
    03 Листопада 2017 16:37