ТКАЛІЧ Владислав Ігорович

Молодший сержант Владислав Ткаліч народився 7 січня 1985 року в селі Поділ Срібнянського району.

З 1991 по 2000 роки навчався в Подільській середній школі, з 2000 по 2002 роки – в Срібнянській середній школі. З 2002 по 2005 роки навчався в Прилуцькому агротехнічному технікумі за спеціальністю «Технік-землевпорядник».

У 2005 році розпочав проходження строкової військової служби на посаді старшого пожежника.

Під час служби чоловік вступив до Рівненського національного університету водного господарства та природокористування на факультет «Землевпорядкування та кадастр». Після закінчення служби продовжив навчання в університеті. Далі працював у Києві в ТОВ «Аква Віта», у лютому 2011 року одружився. У 2015 році народився син Данило.

Проживав із сім’єю у Борисполі, працював картографом в аеропорту «Бориспіль». У перший день повномасштабної війни вступив до лав ТрО, з часом долучився до одного з підрозділів військової частини А7303. Владислав пройшов медичні курси та служив на посаді бойового медика.

24 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання з евакуації тіл загиблих побратимів на Донеччині отримав важкі поранення. Військового доставили в лікарню міста Дніпро. Протягом тижня медики боролися за його життя, але 1 листопада Владислав Ткаліч помер.

Попрощалися з воїном 4 листопада, поховали його на кладовищі в рідному селі.

ВЛАХНО Віктор Андрійович

Солдат Віктор Влахно народився 9 вересня 1976 року в селі Лебединці Срібнянського району. Після закінчення школи в Савинцях навчався у Харківському професійно-технічному училищі №15, де здобув спеціальність електромеханіка. Працював у ТОВ «Секюрайті» охоронцем на газопереробному заводі у Гнідинцях. 

Був мобілізований 23 листопада 2022 року. Службу проходив у військовій частині А0409 на посаді стрільця-помічника гранатометника.

Отримав тяжкі поранення 19 серпня 2023 року, біля села Ягідне Донецької області. 21 серпня 2023 року від отриманих травм помер у лікарні Мечникова в Дніпрі.

Попрощалась із загиблим захисником 24 серпня, у селі Брагінці Варвинської громади, де живе батько загиблого.

Похований у с. Лебединці Срібнянської територіальної громади, поряд із могилою матері.

ТАЦЕНКО Олександр Іванович

Народився 16 жовтня 1982 року у селі Карпилівка Срібнянського району, Чернігівської області.

Після закінчення Карпилівської ЗОШ І-ІІІ ступенів проходив військову службу у лавах Збройних Сил України.

З 2002 року працював механізатором у СТОВ «Батьківщина» у рідному селі.

Мобілізований до лав Збройних Сил України 14 серпня 2014 року.

Служив старшим навідником мінометної батареї 28-ї окремої гвардійської механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0666), селище міського типу Чорноморське Комінтернівського (з 2016 року - Лиманського) району Одеської області).

З осені 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

26 січня 2015 року о 07.00 під час обстрілу позицій бригади з ракетної системи залпового вогню «Град» в районі міста Мар’янка Донецької області солдат Таценко О.І. отримав важке осколкове поранення.

Військовослужбовця евакуювали до центральної районної лікарні міста Селидове Донецької області, де він помер від отриманого поранення.

Похований 28 січня 2015 року у селі Карпилівка Срібнянського району Чернігівської області.

Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

На могилі загиблого воїна в зоні АТО Таценка Олександра Івановича (16.10.1982-26.01.2015)  встановлений пам’ятник та надгробок нового зразка.

У березні 2015 року на будівлі Карпилівської школи встановлена  меморіальна дошка на честь загиблого воїна-земляка.

САНИК Олег Володимирович

Народився 21 липня 1980 року в селі Подолі Срібнянського району, Чернігівської  області.

У 1997 році закінчив 11 класів Прилуцької середньої школи № 6 із золотою медаллю.

З 1997 по 2000 рік навчався у Прилуцькому гідромеліоративному технікумі (нині – Прилуцький агротехнічний коледж) на відділенні «Обслуговування установок та систем газопостачання», здобув фах газівника.

У 2000 – 2005 роках навчався на заочному відділенні Івано-Франківського університету нафти і газу.

Працював в місті Прилуки у ПЗК ПАПК, Будівельному управлінні № 1 АТ «Укргазбуд», Прилуцькій виховній колонії, у ТОВ «Агрокім».

 Під час російської збройної агресії проти України з 29 січня 2015 до 31 березня 2016 року проходив службу за частковою мобілізацією у складі 72 ОМБр, на різних посадах. Воював у районі Волновахи.

На початку 2017 повернувся до війська, — після підготовки у 169-му навчальному центрі «Десна» 31 січня 2017 року уклав контракт, з 2 лютого виконував завдання на лінії бойового зіткнення першого ешелону оборони в районі Авдіївки.

Солдат, командир бойової машини – командир механізованого відділення 8-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади, в/ч А2167, м. Біла Церква.

Загинув 12 квітня 2017 року внаслідок мінометного обстрілу взводного опорного пункту на позиції «Шахта» (Шахта «Бутівка»), - вентиляційний ствол шахти «Бутівка-Донецька» («Путилівська»), що розташований між Авдіївкою та окупованим селом Спартак. Дістав черепно-мозкову травму та множинні осколкові проникаючі поранення тулуба, що несумісні з життям.

Похований 14 квітня на кладовищі рідного села Поділ Срібнянського району, Чернігівської  області, поряд із могилою батька.

Указом Президента України від 22 травня 2017 року № 138/2017, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

21 серпня 2018 року нагороджений нагрудним знаком «Гідність та честь» (посмертно).

27 червня 2017 року на фасаді Прилуцького агротехнічного коледжу було відкрито меморіальну дошку загиблому на війні випускнику Олегу Санику.

Портрет на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 9, ряд 4, місце 36.

БОБИР Ярослав Олексійович

Народився 29 вересня 1992 року в селі Дейманівка Срібнянського району Чернігівської області. Навчався в Дейманівській та Подільській загальноосвітніх школах.

Після закінчення школи навчався в Роменському технікумі механізації та Сумському аграрному університеті. Успішно закінчив обидва навчальні заклади.

Працював у сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю «Дружба Нова».

У 2012 році  був призваний до Збройних Сил України. Строкову службу проходив у місті Севастополі (морська піхота).

У 2017 році Ярослав продовжив службу за контрактом у 95-ій десантно-штурмовій бригаді. За плечима мав 7 ротацій по 5-6 місяців кожна у найгарячіших точках на Сході України.

По закінченню контракту, з 2019 року навчався у Львівській військовій академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.

Після навчання проходив військову службу в мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка (за контрактом) на посаді командира танкового взводу танкової роти танкового батальйону військової частини А 1619 м. Гайсин Вінницької області.

27 лютого 2022 року в смт Антонівка Дніпровського району м. Херсон під час ворожого обстрілу позицій військової частини А 1619, отримавши уламкове поранення голови, молодший лейтенант Бобир Ярослав загинув.

Був похований  місцевим священиком у Херсоні.

22 січня 2023 року проведено перепоховання тіла Бобира Ярослава на рідній Срібнянщині  в селі Подолі.

Указом Президента України  № 229/2022 від 11.04.2022 р. «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі»  Бобира  Ярослава Олексійовича нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

КОВАЛЕНКО Роман Олександрович

Народився 26 січня 1995 року в місті Ужгород Закарпатської області.

З 1997 року проживав у смт Срібному. Навчався у Срібнянській та Гриціївській загальноосвітніх школах.

У 2010 році вступив до Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу імені Івана Франка. Після закінчення коледжу навчався в Чернігівському педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Фізичне виховання і спорт».

Молодий дипломований спеціаліст з 2014 по 2018 рік працював вчителем фізичного виховання в Срібнянській загальноосвітній школі. Був активним учасником художньої самодіяльності, мав акторські здібності. Його радо зустрічали оплесками глядачі Срібнянської та Варвинської громади.

09 травня 2022 року був призваний на військову службу за призовом по мобілізації до військової частини А 1302 на посаду стрільця – снайпера 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону.

Разом з побратимами він гідно давав відсіч ворогу, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність нашої держави.

 19 червня 2022 року його життя обірвалось внаслідок мінно-вибухової травми.

Похований 29 червня 2022року  на кладовищі смт Срібне Прилуцького району Чернігівської обл.

СКОРИК Віталій Григорович

Народився 15 травня 1986 року у с. Харитонівка Срібнянського району Чернігівської області.

Навчався в Харитонівській та Карпилівській загальноосвітніх закладах. Закінчив Чернігівський інститут економіки та управління. Працював у сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю «Батьківщина».

Мав активну життєву позицію. Був депутатом районної ради.

З 1 серпня 2014 року служив у Збройних силах України. Захищав Україну в зоні АТО, мав бойові нагороди.

Після демобілізації займався власним виробництвом, фасуванням та продажем різних сортів меду та крем-медів.  Віталій – автор проєкту «Виробництво та продаж крем-меду (іншої продукції бджільництва)», переможець на регіональному конкурсі соціальних стартапів в м. Суми. Його продукція мала популярність не лише в області, а й за її межами.

2 березня 2022 року повернувся з-за кордону додому, щоб захищати Україну. Став на військовий облік, і у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила вирушив на схід України.

18 березня 2022 року загинув внаслідок бойового зіткнення та масового артилерійського обстрілу поблизу  м. Попасна Луганської області.

Похований 25 березня 2022 року в його рідному селі Харитонівка  Прилуцького району Чернігівської області.

Указом Президента України  № 323/2022 від 08.05.2022 р. «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» лейтенант Скорик  Віталій Григорович нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

СУГАК Владислав Анатолійович

Народився 19 лютого 2002 року в с. Карпилівка Срібнянського району Чернігівської області.

 У 2017 році закінчив закінчив Карпилівську ЗОШ І-ІІІ ступенів.

У 2020 році закінчив Дігтярівський професійний аграрний ліцей, здобувши професію «Слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування: тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва. Водій автотранспортних засобів».

У жовтні 2020 року пішов на військову службу (за контрактом) до 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського м. Конотоп, на посаду водія протитанкового артилерійського взводу протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону.

4 червня 2022 року в місті Часів Яр Донецької області отримав тяжке бойове поранення. За його життя боролися військові медики Дніпра, але 5 червня 2022 року серце Владислава зупинилося. Йому навіки залишиться 20 років.

Похований 09 червня 2022 року на малій батьківщині, в с. Карпилівка Прилуцького району Чернігівської області.

УС Борис Олексійович

Народився 03 серпня 1969 року, в с. Карпилівка Срібнянського району Чернігівської області.

 Після закінчення Карпилівської школи навчався в Ніжинському аграрному технікумі за спеціальністю  інженер-механік.

Разом з дружиною та дітьми проживали в с. Горобіївка Срібнянського району.

Працював інженером-механіком в с. Іванківці, трактористом у товаристві «Дружба Нова».

У лютому 2015 року пішов боронити незалежність нашої держави на Сході України. Проходив навчання у Рівному, в складі сформованої там частини,  воював на Донбасі.

24 лютого 2022 року був призваний по мобілізації Прилуцьким РТЦК та СП на посаду бойового медика 2 взводу 4 роти 164 окремого батальйону територіальної оборони.

02 березня 2022 року поблизу с. Діброва Прилуцького району загинув у результаті множинних осколкових поранень.

Похований 07 березня 2022р. в с. Горобіївка Прилуцького району Чернігівської області.

ХИМЕНКО Олександр Леонідович

Народився 01 червня 1992 року, в смт Срібне, Срібнянського району, Чернігівської області.

Після закінчення 11 класу Срібнянської ЗОШ І-ІІІ ступенів навчався в Сокиринському професійному аграрному ліцеї на шофера.

Строкову службу проходив у військовій частині в Семиполках, де  здобув спеціальність зв'язківця.

Працював у Києві та Броварах будівельником-фасадником.

Захоплювався спортом, а над усе – футболом. Грав за  футбольну команду  «ФК СРІБНЕ» – селища, в якому народився.

Боєць батальйону ТрО Броварського району Олександр Леонідович Хименко (позивний «Хима»), з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну добровільно став до лав ЗСУ.

21 березня 2022 року був призваний на військову службу за призовом по мобілізації до військової частини А 7302 на посаду стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти.

13 червня 2022 року героїчно загинув біля населеного пункту Сєвєродонецьк Луганської області.

Тіло не можливо забрати з окупованої території.

Указом Президента України від 7 квітня 2023 року №198/2023 солдат Хименко Олександр Леонідович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

РАДЧЕНКО Павло Миколайович

Народився 05 лютого 1972 року, в с. Дейманівка Срібнянського району Чернігівської області.

Навчався в Дейманівській та Гурбинській школах.  Після закінчення десятирічки вступив до Ніжинського технікуму механізації сільського господарства та здобув кваліфікацію молодшого спеціаліста за спеціальністю «Механізація сільського господарства». Звідти був призваний на військову службу.

З 1997 року по кінець 2015 року  служив в органах внутрішніх справ України інспектором ДПП відділу ДАІ, водієм, інспектором дозвільної системи.

У листопаді 2016 року пішов на військову службу за контрактом до 1-ї окремої танкової Сіверської бригади  (військова частина В 1688). За три роки служби неодноразово брав участь в антитерористичній операції на Сході України.

Після закінчення військової служби за контрактом пішов на пенсію Міністерства оборони України за вислугу років.

25 березня 2022 року призваний на військову службу по мобілізації.

У складі 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи, боронив територіальну цілісність та недоторканість нашої держави.

08 серпня 2022 року під час бою з противником, біля населеного пункту Виїмка Донецької області, солдат Павло Радченко отримав поранення несумісні з життям.

Похований 11 серпня 2022 року в с. Дейманівка Прилуцького району Чернігівської області.

КОЙНАШ Іван Іванович

Народився 7 липня 1982 року в с. Гурбинці Срібнянського району Чернігівської області.

Після закінчення Гурбинської школи вступив до Роменського індустріального технікуму, де здобув професію економіста.

У 2002 році був призваний на строкову військову службу.

З вересня 2014 року по вересень 2015 рік проходив службу по мобілізації, був безпосереднім учасником антитерористичної операції на сході України. Спочатку проходив підготовку на Яворівському полігоні, а потім його частина воювала за Зайцеве Донецької області. Вибираючись із оточення під Дебальцевим, був контужений.

Повернувшись додому займався будівельними справами.

Після повномасштабного ворожого вторгнення, 6 березня 2022 року пішов до Київського військ­комату і записався добровольцем на фронт.

Відстоював рубежі рідної України на Донеччині разом зі своїми бойовими побратимами, з якими воював ще 2015 року.

Службу ніс у 30-й окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького, на посаді командира міномета мінометної батареї механізованого батальйону.

9 листопада 2022 року загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Андріївка, Донецької області.

Похований 13 листопада 2022 року в с. Гурбинці Прилуцького району Чернігівської області.

Указом Президента України від 7 квітня 2023 року №200/2023 молодший сер­жант Іван Іванович Койнаш нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

КУЛІНЕНКО Вячеслав Олексійович

Народився 11 липня 1983 року в с. Іванківці Срібнянського району Чернігівської області.

До п’ятого класу навчався в Іванківській школі, а потім разом з родиною переїхав у с. Дейманівку.

Навчався в Дігтярівському професійно-технічному училищі, закінчивши курси водіїв.

Працював у сільгосппідприємстві «Обрій», згодом у місті Чернігові.

Після повномасштабного ворожого вторгнення пішов на військову  службу до лав Збройних сил України.

У військовій частині А2167, на посаді стрільця-снайпера мотопіхотного батальйону разом з побратимами віддано боронив Батьківщину від окупантів.

2 червня 2023 року під час виконання бойового завдання, біля населеного пункту Володимирівка Донецької області потрапив під ворожий артилерійський обстріл, отримав смертельні травми.

Похований 7 червня 2023 року в селі Дейманівка Прилуцького району Чернігівської області, поряд із могилою матері.

КУЗЬМЕНКО Валентин Миколайович 

. 

Солдат Кузьменко Валентин Миколайович народився 16 січня 1978 року в селі Лебединці Срібнянського району.

Протягом 1984-1996 років навчався в Карпилівській середній школі. Ріс людиною творчою, захоплювався спортом, малюванням.

Після закінчення школи навчався у Сокиринському профтехучилищі, де познайомився з майбутньою дружиною.

З 1996 по 1998 роки проходив строкову військову службу на посаді стрільця.

Після демобілізації працював у СВК «Україна», потім – у Лебединському сільському клубі.

У 1999 році одружився, згодом народився син Станіслав.

Протягом 2004-2016 років працював водієм у ТОВ «Срібне райавтодор», а з 2016 по 2018 роки – будівельником у ТОВ «Річ-Таун Ірпінь».

13 січня 2023 року був мобілізований до ЗСУ. Спочатку службу проходив у складі одного з підрозділів військової частини А4676, з часом перевівся до одного з підрозділів військової частини А4712 на посаду гранатометника.

Загинув 7 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання, біля н.п. Роботине Пологівського району Запорізької області. Певний час вважався зниклим безвісти.

Попрощалися з воїном 11 січня. Похований на кладовищі в рідному селі.