13 жовтня 2023
РОЛІН Геннадій Вікторович
(Замостянський старостинський округ)
Ролін Геннадій Вікторович народився 04 липня 1999 року в селі Щуча Гребля Бахмацького району Чернігівської області. Виховувався у прийомній сім’ї Тищенків. Навчався в Прилуцькій ЗОШ І-ІІІ ст. №13 імені святителя Іоасафа Бєлгородського. Після закінчення школи вступив до Роменського професійно-технічного училища Сумської області на спеціальність монтажник санітарно-технічних систем і устаткування, електрогазозварник, яке закінчив у 2019 році. Проживав у с.Замістя з 2019 року. Геннадій Ролін був призваний на військову службу за контрактом з 20 грудня 2020 року Житомирським РТЦК та СП. Службу проходив спочатку навідником у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді військової частини А0281, а згодом механіком-водієм відділення безпілотних авіаційних комплексів танкової роти цієї військової частини. За час проходження військової служби зарекомендував себе надійним, справжнім товаришем, користувався авторитетом та повагою серед колег. Всі запам’ятають його порядним, щирим, життєрадісним, доброзичливим, працьовитим та готовим прийти на допомогу. Завжди з позитивом ставився до будь-яких викликів долі.
Мужньо виконавши військовий обов’язок, старший солдат, механік-водій відділення безпілотних авіаційних комплексів танкової роти військової частини А0281 Збройних Сил України Ролін Геннадій Вікторович загинув 22 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Терни Лиманського району Донецької області. Без сина залишилися батьки: Микола Борисович та Наталія Михайлівна; без коханого чоловіка дружина Олена, без батьківської підтримки та тепла син Микита. Смерть Геннадія – непоправна втрата для рідних, друзів, громади та всієї України. Геннадію назавжди буде 24 роки…
Похований Герой на сільському кладовищі у селі Замістя Прилуцького району Чернігівської області.
КУДАШ Максим Сергійович
(Колісниківський старостинський округ)
Кудаш Максим Сергійович народився 15 лютого 1994 року в с.Колісники Прилуцького району. Навчався спочатку в Колісницькій школі, потім у Лісовосорочинській школі І-ІІІ ступенів. Далі з 01.09.2011 року по 18.01.2013 року навчався в Дігтярівському професійному аграрному ліцеї за спеціальністю «Слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування», «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва», «Водій автотранспортних засобів». Працював у ТОВ «Прилуцький хлібодар» слюсарем зерноочисних машин. Максиму назавжди 29 років… Він так і не встиг створити свою сім’ю.
05 січня 2024 року відданий військовій присязі на вірність Українському народові, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність загинув поблизу населеного пункту Кліщіївка Донецької області Кудаш Максим Сергійович - солдат, гранатометник 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А1302, який був призваний на військову службу за призовом по мобілізації 15.06.2023 року Прилуцьким РТЦК та СП Чернігівської області.
Похований Герой на сільському кладовищі у селі Колісники Прилуцького району Чернігівської області.
Мазуренко Володимир Миколайович народився в селі Бурне Джувалінського району Джамбульської області ( Казахстан ) 9 серпня 1972 року. Мама - Євдокія Петрівна жила в Казахстані, батько - Микола Павлович народився в с. Канівщина Прилуцького району. Після закінчення Прилуцької школи механізації батько Володимира їде в 70-х р. минулого століття освоювати цілину в Казахстан. Там батьки познайомилися. У подружжя народилося троє синів. Володя – найменший. Через деякий час батьки переїхали в Україну. Володя ріс привітним хлопчиком. На їхньому подвір'ї завжди гамірно від дитячих голосів. Навчався Володя в Прилуцькій школі №14. Після закінчення школи продовжив навчання в Ладанському професійному училищі за спеціальністю «електрогазозварювальник».
Після строкової служби продовжував служити по контракту в Прилуцькому інженерному батальйоні. Хто служив з Володею в той час, згадують його добрими, теплими словами. Після розформування батальйону продовжував свою діяльність в приватній сфері. Займався виготовленням та установкою пам'ятників, упорядковував могилки померлих. З часом до Володі приєднується син. Працювали в сімейному тандемі.
Володимир – надійний друг, працелюбний, гостинний, займався спортом. В будь-який час готовий був прийти на допомогу. Потреби ближнього ставив вище своїх. Йому було цікаво все: і як влаштовані механізми в машині, і як ростуть на землі рослини. Охоче допомагав мамі по господарству, не ділив роботу на чоловічу і жіночу. Був небайдужий до людського горя.
Володимир Мазуренко любив життя, людей, свою землю. Тому коли прийшло лихо в наш край, без вагань з перших днів війни 24 лютого 2022 року став на захист рідної землі. Брав участь в бою під Мільками.
31 липня 2023 року житель села Пирогівці, стрілець-помічник гранатометника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу механізованої роти, старший сержант Володимир Мазуренко загинув при виконанні завдання під час мінометного обстрілу в районі населеного пункту Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області. Без чоловіка залишилася дружина Мазуренко Наталія Володимирівна, без батька – син Станіслав.
(Переволочнянський старостинський округ)
Руденко Олександр Андрійович народився 17 березня 1995 року у селі Червона Слобода Недригайлівського району Сумської області. Проживав і навчався в селі Переволочна. Далі пішов на строкову службу в м.Чернігів. У 2015 році одружився, у 2017 році народився син Єгор. 18 травня 2015 року прийшов працювати затягувальником взуття у ТОВ «Алітоні». Роботу виконував вчасно і якісно. Зарекомендував себе як доброзичлива, чуйна і відповідальна людина.
Після вторгнення рф на територію України 15 квітня 2022 року пішов на службу, ставши на захист суверенітету та територіальної цілісності нашої держави. Отримав звання молодшого сержанта. 07 квітня 2023 року був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест». 15 квітня 2023 року нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу». Отримав посвідчення учасника бойових дій, а також грамоти та подяки.
Похований Герой на «Алеї Героїв» (цвинтар Горова Білещина) у м.Прилуки.
Мужньо виконуючи свій військовий обов’язок, стрілець-санітар 2-го механізованого відділення, 3-го механізованого взводу, 1-ї механізованої роти 3-го, механізованого батальйону військової частини А4053 неподалік населеного пункту Лиман Перший Дворічанського району Харківської області 12 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання по виявленню та знищенню сил противника, отримавши поранення несумісні з життям, молодший сержант Андрій Геннадійович Ситник загинув. Герою назавжди 37.
У глибокій скорботі залишились батьки Андрія мама Валентина Миколаївна, батько Геннадій Васильович, син Вова, рідні, друзі, побратими.
Поховали Героя на місцевому сільському кладовищі в с.Мазки Прилуцького району Чернігівської області.
Рябовол Сергій Миколайович народився 15 січня 1982 року в селі Заїзд Прилуцького району Чернігівської області. Навчався в Заїздській загальноосвітній школі. Після закінчення школи вступив до Дегтярівського СПТУ, де здобув професію тракториста. 2000-2002 рік – служба в Збройних Силах України. Працював за професією трактористом в м.Прилуки на ефіроолійному комбінаті до закриття підприємства. Потім продовжив свій трудовий шлях на будовах міста Києва. Був призваний на військову службу 12 травня 2022 року.
06 жовтня 2022 року він отримав тяжкі травми в районі населеного пункту Новобахмутівка Покровського району Донецької області. Перебував на тривалому лікуванні, але, на жаль, серце Героя не витримало… Старший солдат Рябовол Сергій Миколайович помер 13 вересня 2023 року. Смерть Сергія – непоправна втрата для рідних, друзів, для громади та всієї України.
Поховали Героя на місцевому сільському кладовищі в с.Заїзд Прилуцького району Чернігівської області.
Пітель Володимир Григорович народився 15 лютого 1970 року в селі Мазки Прилуцького району Чернігівської області. Проживав у с. Мазки. Навчався в Мазківській восьмирічній школі. Дев’ятий клас закінчував у Дідівській середній школі.
Після 9 класу навчався в Прилуцькому гідромеліоративному технікумі за спеціальністю «електрик». Після закінчення технікуму пішов служити до армії. 2 роки служив на аеродромі «Байконур». Повернувся у село Манжосівка, де працював оператором у шкільній котельні. Більшу частину робочого шляху працював у селі Мазки в товаристві «КрокУкрЗалізБуд».
16 червня 2023 року був призваний до лав Збройних Сил України по мобілізації. Пішов не вагаючись виконувати свій обов’язок перед країною. З 16 червня по 23 серпня був на навчанні у селищі Гончарівське. Перший місяць навчався, а другий - був інструктором по підготовці воїнів.
26 серпня Володимира перевели у населений пункт Авдіївка Покровського району Донецької області в зону військових дій, де він служив стрільцем-санітаром механізованого відділення, механізованого взводу, механізованої роти, механізованого батальйону військової частини А4007.
06 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання Пітель Володимир Григорович загинув внаслідок мінометного обстрілу противника в районі населеного пункту Авдіївка Покровського району Донецької області. В скорботі залишилась мама Лідія Іванівна.
Поховання Героя відбулося на сільському кладовищі у селі Манжосівка Прилуцького району Чернігівської області.
Народився Котович Артур Васильович 31 жовтня 1992 року в м. Одеса. В дитинстві сім’я переїхала на проживання до м. Прилуки. Артур закінчив Прилуцьку загальноосвітню школу №13. Після закінчення школи вступив до Прилуцького гідротехнікуму на спеціальність «Електрифікація». Подальше навчання продовжив у Рівненському університеті водного господарства та природокористування. Працював в Прилуцькому РЕМ, тютюновій компанії, ТОВ «Алітоні». Артур по життю завжди був доброзичливим, веселим, швидким.
Наступного дня після початку повномасштабного вторгнення пішов до Прилуцького центру комплектування та соціальної підтримки і записався добровольцем до лав Збройних Сил України. Проходив військову підготовку в одній з країн Прибалтики. Служив стрільцем-снайпером механізованого відділення, механізованого взводу, механізованої роти, механізованого батальйону військової частини А4712. На жаль, серце Героя перестало битися 06 липня 2023 року в результаті ворожого артилерійського обстрілу противника в районі населеного пункту Жереб’янки Василівського району Запорізької області. Йому назавжди 30…
У скорботі залишилися мама Наталія Вікторівна, батько Василь Олександрович, бабуся Марія Федорівна, брати Денис та Михайло, сини – Данило та Тимофій, дружина – Катерина.
Поховали Артура Котовича на «Алеї Героїв» (цвинтар Горова Білещина) у м.Прилуки.
Бабенко Олександр Володимирович народився 26 листопада 1985 року в місті Прилуки Чернігівської області. Виріс та проживав в багатодітній родині. Навчався з першого по дев’ятий клас в загальноосвітній школі №1 міста Прилуки. Після закінчення школи в 2000 році вступив до Прилуцького професійного ліцею та отримав професію монтажник-зварник. Під час навчання приймав активну участь в житті ліцею. Після закінчення навчання в 2003 році був призваний до лав Збройних Сил України. Службу проходив в місті Чернігів.
У 2005 році переїхав з міста Прилуки до села Пирогівці Прилуцького району. З 2008 по 2016 роки працював монтером колії 4-го розряду робочого відділення третього відділку Державного підприємства «Південна залізниця» міста Прилуки. У липні 2022 року добровільно пішов на захист держави та проходив службу майстром ремонтного відділення бронетанкової техніки взводу технічного забезпечення 2 штурмового батальйону в/ч А4010. Загинув Олександр 29 грудня 2022 року внаслідок штурмових дій противника в районі населеного пункту Нью-Йорк Донецької області. Олександр був дуже доброю людиною, завжди був готовий прийти на допомогу всім, кому вона була потрібна. Про таких, як Олександр говорять – «Людина з великої літери». Йому назавжди буде 37 років…
У скорботі залишилися мама Бабенко Надія Василівна, брат Віталій, сестри Тетяна, Наталія та Катерина, а також 5 племінниць та 6 племінників.
Поховали Олександра Бабенка на «Алеї Героїв» (цвинтар Горова Білещина) у м.Прилуки.
Народився 16 березня 1986 року в селищі Димер Вишгородського району Київської області.
Згодом родина переїхала у село Смош Прилуцького району, де Дмитро закінчив навчання в середній школі. Освіту здобував у Прилуцькому фаховому технічному коледжі за спеціальністю електрифікація.
Дмитро Валерійович був працівником комунального підприємства «Прилукитепловодопостачання». Ще до початку повномасштабного вторгнення 2014-2015 роках ніс службу у зоні проведення антитерористичної операції (АТО).
24 лютого 2022 року призваний на службу Прилуцьким РТЦК. Відданий військовій присязі на вірність українському народу старший механік-водій 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу механізованої роти в/ч А7330 молодший сержант Дмитро Шень загинув 05 липня 2023 року в результаті отриманих поранень не сумісних з життям під час стрілецького бою з ворожою ДРГ в районі н.п. Білогорівка Сєверодонецького району Луганської області.
Похований Герой на «Алеї Героїв» (цвинтар Горова Білещина) у м.Прилуки Чернігівської області.
Остапенко Сергій Миколайович народився 09 жовтня 1985 року в селі Охіньки. У 2003 році закінчив Охіньківську ЗОШ І-ІІІ ступенів. Цього ж року вступив до СПТУ в Сокиринці.
Проходив строкову військову службу у Житомирі, Броварах. Після завершення строкової військової служби одружився та проживав у місті Бориспіль.
Після повномасштабного вторгнення 27 лютого 2022 року вступив до ЗСУ. Проходив навчання у Львові.
Відданий військовій присязі, вірний українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув 16 квітня 2023 року в районі Авдіївки Донецької області.
У загиблого залишилася дружина і 15-річна донька. Батьки померлого Микола Васильович та Наталія Анатоліївна проживають у селі Охіньки Охіньківського старостинського округу громади.
Похований Герой в місті Бориспіль Бориспільського району Київської області.
Лозовий Сергій Миколайович народився 30 липня 1975 року в місті Прилуки Чернігівської області. Навчався в середній школі № 13. Професію електрогазозварювальника отримав в СПТУ-34.
З 1993 по 1995 рік служив у Збройних силах України (м. Київ). Працював у АТП-17407 зварювальником, згодом в охоронній фірмі «Група 4» водієм.
З 13 березня 2015 року брав безпосередню участь у Антитерористичній операції (АТО) на території Донецької області в бригаді 57 окремої мотопіхотної бригади в/г В4533 (м. Кіровоград). Був старшим навідником 3-го гранатометного відділення.
З 03 червня по 03 грудня 2019 року згідно контракту служив у в/ч А 1376 бригада 58 (м. Конотоп). Був призначений старшим навідником реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї.
21 квітня 2022 року - в ЗСУ. Проходив навчання в смт. Десна, бригада 66 в/ч А 7014, служив на посаді старшого навідника 2-го реактивного відділення 3-ї реактивної артилерійської батареї реактивного дивізіону.
Загинув 3 серпня 2022 року під час артилерійського обстрілу поблизу села Мар’їнка Донецької області, де отримав поранення несумісні з життям.
Похований Герой на «Алеї Героїв» (цвинтар Горова Білещина) у м.Прилуки Чернігівської області.
Народився Гулак Анатолій Михайлович 05 лютого 1980 року в м. Прилуки.
Навчався в Прилуцькій загальноосвітній школі № 10. Після закінчення вступив до Ладанського середнього професійно-технічного училища на спеціальність столярна справа. Працював на різних підприємствах, а також був охоронцем у будівельній організації.
Анатолій Гулак, взявши до рук зброю, обрав нелегкий шлях боротьби за рідну Батьківщину, був відданим військовій присязі на вірність українському народові. За час проходження служби у третій механізованій бригаді в/ч А4773 зарекомендував себе з позитивної сторони. До виконання службових обов’язків та поставлених завдань ставився дуже відповідально. Був небайдужим до життя військового колективу.
Загинув старший навідник 2 відділення 3 протитанкового взводу 3 механізованого батальйону військової частини А4773 Анатолій Гулак 10 липня 2023 року під час виконання обов’язків військової служби при захисті Батьківщини поблизу населеного пункту Приютне Пологівського району Запорізької області.
Похований Герой на кладовищі в с.Заїзд Прилуцького району Чернігівської області.
Васильєв Олександр Васильович народився 15 березня 1990 року в місті Прилуки Чернігівської області. Згодом родина переїхала в село Миколаївка Прилуцького району. З 1996 по 2005 рік Олександр навчався у Погребівській школі, потім - у Прилуцькому гідромеліоративному технікумі. Згодом армія: м.Київ, військова частина на Берестейській. Мама, Наталія Павлівна, зі служби отримувала подяки, грамоти. Батько, Василь Вікторович, колишній афганець, неабияк пишався успіхами сина.
15 березня 2014 року у свій день народження Олександр іде на війну (до завершення контракту залишалося три дні). Служив у складі 14 бригади. Був у Криму на перевалі, пройшов Іловайський котел. Продовжив вдосконалювати військову справу навчанням у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
24 лютого 2022 року Олександр Васильович серед перших – звільняв Чернігів, Ірпінь, Бучу. 23 березня отримав звання старшого лейтенанта. Загинув Олександр Васильович Васильєв разом зі своїми побратимами 27 березня в селі Благодатне Баштанського району Миколаївської області під час виконання бойового завдання, захищаючи рідну землю.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», Олександр Васильєв був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня посмертно.
Донька нашого Героя - Ірина Васильєва виготовляє власноруч прикраси, продає їх на благодійних ярмарках та через соціальні мережі, передаючи зібрані кошти на підтримку ЗСУ.
14 жовтня 2022 року, в день величного православного свята – Покрови Пресвятої Богородиці, біля приміщення філії Сухополов’янського ліцею в с.Погреби (Погребівський старостинський округ) відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь мужнього воїна, справжнього патріота, захисника України – старшого лейтенанта Збройних сил України Васильєва Олександра Васильовича.
Похований Герой на Алеї Героїв у місті Рівне, де проживав разом з коханою дружиною і донечкою Іринкою.
Народився Варченко Павло Петрович 6 листопада 1985 року в с. Дідівці Прилуцького району Чернігівської області. У 2002 році закінчив місцеву Дідівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів, вступив до Прилуцького гідротехнікуму на спеціальність «Електрифікація». Після першого курсу був призваний на строкову військову службу до Збройних сил України. Після закінчення технікуму працював на Прилуцькому заводі «Пластмас» електриком.
Проживав з мамою Варченко Вікторією Антонівною. 08 січня 2023 року був призваний Прилуцьким РТЦК та СП на військову службу бойовим медиком розвідувального взводу розвідувальної роти.
Загинув бойовий медик розвідувального взводу розвідувальної роти Збройних Сил України Павло Варченко 14 травня 2023 року від кульового поранення, отриманого в ході стрілецького бою, під час виконання бойового завдання в м. Бахмут Донецької області.
Похований Герой на місцевому сільському кладовищі в с.Дідівці Прилуцького району Чернігівської області.
БЕЗГУБЧЕНКО Сергій Борисович
Дата та місце народження: 7 січня 1989 року, с.Сухополова Прилуцький район, Чернігівська область. У 2006 році закінчив 11 класів Сухополов’янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Був спокійним, врівноваженим, займався футболом, легкою атлетикою, був активним учасником всіх заходів, конкурсів та змагань, які проводилися як в школі, так і за її межами.
Пройшов строкову військову службу в лавах Збройних Сил України.Призваний до Збройних Сил України 19 березня 2014 року.
Звання: солдат.
Посада: стрілець.
Підрозділ: 1-а окрема танкова бригада військової частини А 1688 (селище Гончарівське, Чернігівська область).
Дата та місце загибелі: загинув виконуючи військовий обов’язок по захисту територіальної цілісності та недоторканності України 4 вересня 2014 року в селі Дмитрівка, Новоайдарський район, Луганська область.
Обставини загибелі: загинув під час обстрілу із РСЗВ «Смерч».
Нагороди: Указом Президента України №270\2015 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Сергій Безгубченко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно). Нагороджений від Всеукраїнської громадської організації «Спілка ветеранів та працівників силових структур України» «Звитяга» нагрудним знаком «Гідність та честь» за мужність, самовідданість та зразкове виконання службового обов’язку (посмертно) за представленням ГО «Учасники АТО «Щит».
Місце поховання: с.Сухополова, Прилуцький район, Чернігівська область.
Меморіальна дошка Сергія Безгубченка розміщена на фасаді Сухополов’янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, у якій він навчався (на сьогодні Сухополов’янський ліцей).
(Колісниківський старостинський округ)
Євдокімова Ангеліна Володимирівна народилася 07 червня 2001 року у м.Прилуки. З 18 вересня 2013 року по 09 червня 2016 року навчалася в Сухополов’янській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Після закінчення 9 класу в 2016-2020 роках продовжила навчання в Прилуцькому медичному фаховому коледжі за спеціальністю «сестринська справа». В 17 років втратила матір, відтоді для неї родиною стала сім’я сестри. Після закінчення навчання Ангеліна вступила на контракт до Збройних Сил України 15.07.2020 року добровільно на проходження військової служби в м. Біла Церква.Пізніше переведена в зону АТО/ООС. У зоні бойових дій була дев’ять місяців. Нагороджена медаллю «Учасник АТО».
З початком повномасштабного вторгнення продовжила службу як бойовий медик 72-ї бригади імені Чорних Запорожців. Молодший сержант, бойовий медик 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону, відважна та світла Євдокімова Ангеліна загинула 28 лютого 2022 року у селі Мощун Київської області при виконанні службових обов’язків в результаті бойових дій під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації на Україну: надавала допомогу пораненим після ворожого авіанальоту та потрапила під повторний напад ворожої авіації.
Указом Президента України № 134 від 14 березня 2022 року «за особисту мужність під час виконання бойових завдань, самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» молодший сержант Євдокімова Ангеліна Володимирівна нагороджена орденом «За Мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
У День народження нашої Захисниці 07 червня 2023 року біля приміщення Сухополов’янського ліцею в с. Сухополова (адміністративний центр громади) відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь української військовослужбовиці Євдокімової Ангеліни.
Похована Захисниця Євдокімова Ангеліна на місцевому сільському кладовищі в селі Колісники Прилуцького району Чернігівської області.
Молодший сержант Жуйков Павло Анатолійович народився 04 вересня 1981 року в селі Слобода-Бешкиль Ісетського району Тюменської області (рф). У 1983 році разом з родиною переїхав жити в Україну. З 1989 року по 1998 рік навчався в Сомівській середній школі І-ІІІ ст. Зачепилівського району Харківської області. З 1999 року по 2003 рік проживав на території Удмуртської Республіки (рф). З 2000 року по 2002 рік проходив строкову службу в м.Єгорівськ Московської області (отримав звання молодший сержант).
Одружився у 2000 році. У 2003 році переїхав на постійне місце проживання в Україну, де й проживав до теперішнього часу на Прилуччині в с.Білорічиця. З 2003 року по 2017 рік працював у ТОВ «КрокУкрЗалізБуд». На захист України став ще у 2015-му році, того ж року взяв безпосередню участь в антитерористичній операції (АТО) на Сході нашої держави. У січні 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ. Службу ніс у складі одного з підрозділів військової частини А4773 та віддано боровся за вільне майбутнє українського народу.
Загинув старший навідник 3 відділення 2 взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону, молодший сержант Жуйков Павло Анатолійович 04 червня 2023 року під час виконання обов’язків військової служби при захисті Батьківщини біля населеного пункту Рівнопіль Донецької області. Без чоловіка залишилась дружина Жуйкова Оксана Вікторівна та син Дмитро.
Похований Герой на місцевому сільському кладовищі в с.Білорічиця Прилуцького району Чернігівської області.
Касяненко Ігор Іванович народився 10 травня 1991 року в с.Полова Прилуцького району Чернігівської області. Закінчив Сухополов’янську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. Потім навчався в Дігтярівському професійно-технічному училищі, де отримав спеціальність тракторист-машиніст. У 18 років був призваний до лав Збройних Сил України. Після служби працював на різних посадах в ТОВ «Агрікор-Холдинг».
У липні 2014 році, отримавши повістку, не вагаючись, протягом двох років був на захисті Східних кордонів нашої держави. Демобілізувавшись, повернувся на роботу до ТОВ «Агрікор-Холдинг». У листопаді 2022 року отримав повістку і повернувся до лав мужніх та незламних ЗСУ, знову тримати оборону нашої країни на Сході держави, забезпечуючи національної безпеку і оборону, стримування збройної агресії рф на території України.
Загинув навідник 1 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 2 аеромобільної роти військової частини А4165, старший солдат Касяненко Ігор Іванович, виконуючи бойове завдання по захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, 11 травня 2023 року в населеному пункті Білогорівка Луганської області, потрапивши під артилерійський обстріл з боку ЗС російської федерації, в результаті чого отримав поранення несумісні з життям.
Похований Герой на сільському кладовищі у селі Полова Прилуцького району Чернігівської області.
Коробейник Сергій Олексійович народився 05 січня 1972 року в місті Прилуки. Закінчив у 1989 році Валківську школу. Навчався в Прилуцькому СПТУ-34 на водія. Працював в колгоспі «Перемога» (с.Валки). У 1990 році був призваний до лав Збройних сил України. У 1993 році після служби працював зварювальником на Нікелеєвому заводі (м.Норильськ, Красноярський край). Має доньку Юлію.
У 2010 році Сергій Коробейник повернувся в Україну і 23 лютого 2015 року, не вагаючись, пішов добровольцем на службу до Збройних сил України, взяв участь в АТО/ООС, захищаючи Східні кордони нашої держави від цинічного та жорстокого російського агресора.
Повномаштабне вторгнення зустрів в складі 30 ОМБ імені князя Костянтина Острозького на посаді командира кулеметного відділення.Брав участь у звільненні Ізюма і багатьох інших населених пунктів на Сході країни Перебуваючи більше 10 днів в оточенні він зміг врятувати і вивести з оточення 37 бійців. За 7 років побував у багатьох гарячих населених пунктах: Щастя, Луганськ, Донецьк, Слов’янськ, Іловайськ, Ізюм, Азовськ, Щастя, Бахмут, Авдіївка, Піски, Костянтинівка, Зайцеве, Курдюмівка, де велися активні бойові дії.
Загинув командир відділення кулеметників 30 окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького Коробейник Сергій Олексійович 31 жовтня 2022 року під час обстрілу противника зі сторони збройних сил російської федерації на околиці н.п. Курдюмівка Донецької області, захищаючи мирне майбутнє та незалежність України.
Напередодні Дня Соборності України, 20 січня 2023 року, біля приміщення Валківської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів в с. Валки (Валківський старостинський округ) відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь мужнього воїна, справжнього патріота, захисника України Сергія Коробейника.
Похований Герой на місцевому сільському кладовищі в с. Боршна Прилуцького району Чернігівської області.
Народився Кравченко Ярослав Віталійович 03 грудня 1993 року в м.Прилуки. Закінчив Прилуцьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №9. В мирному житті Ярослав освоїв професію кухаря в Ладанському професійно- технічному училищі.
Ярослав Кравченко був єдиним сином у родині. Створити свою так і не встиг. В останні роки Ярослав Кравченко жив із бабусею у селі Густиня. У 2020 році він виявив бажання служити у Збройних силах України, уклав контракт та проходив службу в І танковій бригаді м.Гончарівське.
Солдат Збройних Сил України Кравченко Ярослав Віталійович загинув 27 лютого 2022 року, отримавши під час бойових дій вогнепальні поранення, героїчно боронячи Чернігів.
06 грудня 2022 року у День Збройних Сил Кравченко Ярослав Віталійович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Похований Герой на міському кладовищі «Новий побут» у м. Прилуки.
З 2004 по 2006 рік проходив військову службу у Військово-морських силах України.
Навчався у Прилуцькому агротехнічному коледжі. Працював на робітничих професіях у сфері будівництва.
До Збройних Сил України призваний із першою хвилею мобілізації у березні 2014 року.
Проходив службу у складі військових частин, які здійснювали охорону кордону з РФ на одному з блокпостів у північних районах Чернігівської області.
У червні 2014 року військова частина була передислокована у зону АТО.
Старший солдат, старший навідник мінометної батареї військової частини А 1688 (селище Гончарівське Чернігівського району).
Під час одного з боїв отримав кульове поранення.
У листопаді 2014 року Віктор Лавренчук перервав 30-денну відпустку, дізнавшись, що їх військова частина передислоковується у район Донецького аеропорту. Відразу прибув до місця несення служби.
Загинув 8 грудня 2014 року під час артилерійського обстрілу у районі селища Піски (Донецький аеропорт) Ясинуватського району Донецької області. Без чоловіка залишилась дружина Світлана Анатоліївна та син Денис.
Похований у селі Рудівка Прилуцького району Чернігівської області.
Указом Президента України від 15 травня 2015 року № 270 «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).
На фасаді приміщення Прилуцького агротехнічного коледжу 31 березня 2015 року встановлена меморіальна дошка.
08 червня 2015 року встановлена меморіальна дошка Віктора Лавренчука на фасаді приміщення Рудівської ЗОШ І-ІІ ступенів, у якій він навчався.
Народився 31 липня 1976 року в місті Прилуки Чернігівської області. З 1983 по 1991 роки навчався у Прилуцькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №3. По закінченню школи навчався токарству в Ладанському професійно-технічному училищі.
Своє життя пов’язав з автомобільними перевезеннями. Працював водієм-далекобійником, згодом сам став підприємцем.
З перших днів війни був волонтером, згодом – добровольцем батальйону «Прилуки». 27 лютого 2022 року вступив до лав ЗСУ. Спочатку перебував у Чернігові, в травні передислокований на Схід. Воював у складі 54 окремої механізованої бригади.
24 липня 2022 року при виконанні бойового завдання відбивав атаку ДРГ групи під Бахмутом (с. Івано-Дар`ївка), був важко поранений – міна розірвалася за півтора метри від нього. До свого 46-річчя кулеметник 54 окремої механізованої бригади Вадим Макуха не дожив чотири дні. Він помер 27 липня 2022 року після отримання чисельних уламкових поранень. У нього залишилися батьки, дружина та дві доньки Анжела та Аліна.
Похований на міському кладовищі «Новий побут» у м. Прилуки.
Народився 9 січня 1978 року у місті Прилуки Чернігівської області. Навчався у Прилуцькій загальноосвітній школі № 4. Професію зварювальника та водія отримав у СПТУ 34 (м.Прилуки). Працював у санаторії «Берізка» зварювальником. Хобі - мисливство та рибалка.
З 2000 року - строкова військова служба, селище Гончарівське, 2-га танкова бригада (старший сержант). Після служби в армії працював водієм у АТП 17407. З 2008 року працював водієм. 2014 року вступив до ГО «Прилуцький козацький полк».
24 березня 2022 року у складі підрозділу військової розвідки потрапив у засідку окупантів, був розстріляний із ворожого БТР у с. Більмачівка, де і загинув. Без чоловіка залишилась дружина Мащенко Оксана Іванівна, без батька донька Катерина.
Похований на «Алеї Героїв» (цвинтар Горова Білещина) у м.Прилуки.
Народився Назаренко Богдан Григорович 22 лютого 1987 року в селі Боршна Прилуцького району Чернігівської області. У 1993 році пішов до першого класу Валківської середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, яку закінчив у 2004 році.
Після закінчення школи у 2004 році вступив до Ніжинського професійного аграрного ліцею, по закінченню якого у 2005 році здобув професію машиніста автомобільного крана. Після закінчення був призваний на строкову військову службу в лавах Збройних Сил України, яку проходив у місті Борисполі. З 22 березня 2007 року по 14 березня 2022 рік проходив службу в Державній прикордонній службі України. З 2013 року по 2017 рік навчався в Чернігівському інституті «Міжрегіональній Академії управління персоналом» імені Героїв Крут за спеціальністю «Управління персоналом та економіка праці». З 2016 року по 2017 рік проходив службу в зоні АТО.
Він, як і всі прикордонники, був одним із перших, хто зустрів ворога: зранку 24 лютого 2022 року пішов на службу вже за декілька годин після оголошення «спецоперації» проти України. Прикордонники у день повномасштабного вторгнення першими прийняли бій. Далі були два тижні запеклих боїв, Чернігів був у круговій облозі, тож Богдан рідко виходив на зв’язок. 14 березня 2022 року він разом із іншими прикордонниками виконував бойове завдання з оборони стратегічної висоти на околиці Чернігова та виявлення диверсантів. За словами начальника вогневої підготовки 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого, під час виконання завдання група змогла знищити ворога, проте в Богдана влучив снайпер, не залишивши українському бійцеві шансів на порятунок. Життя відважного воїна обірвалося на передовій. Він не дожив два тижні, щоб побачити двох своїх первістків-двійнят, на появу яких дуже чекав. У Богдана Григоровича залишилась дружина та два маленьких сина: Матвій та Захар.
Богдан був надзвичайно життєрадісним, багато жартував, постійно посміхався. На той момент він очікував поповнення в родині і від цього був дуже радісним. Був чесним і відповідальним, з дитинства цікавився технікою та всім, що з нею пов’язано. Це – мужній воїн, який поліг за свою державу, захищаючи кожного з нас. За наш спокій, за майбутнє своїх близьких Богдан заплатив найдорожчу ціну – віддав своє життя.
У День Збройних Сил України, 6 грудня 2022 року, була встановлена меморіальна дошка Богдана Назаренка на Валківській ЗОШ І-ІІ ступенів.
Указом Президента України від 17 квітня 2022 року №256/2022 Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
У селі Боршна, Прилуцького району, Чернігівської області одна з вулиць перейменована на вулицю імені Богдана Назаренка.
Похований Герой на місцевому сільському кладовищі в с. Боршна Прилуцького району Чернігівської області.
Народився Подрез Олександр Віталійович 14 жовтня 1981 року в м.Дніпропетровськ (нині — місто Дніпро).
У 2000 році разом з родиною переїхав до села Малківка на Прилуччину. До 2014-го року працював різноробочим, а потім вирішив долучитися до лав ЗС України. У 2014 році був мобілізований та захищав територіальну цілісність та незалежність нашої держави на Сході України, отримав статус Учасника бойових дій, повернувся цивільного життя. Був одружений – дружина Подрез Олена Сергіївна.
З перших днів повномасштабного ворожого вторгнення Олександр знову став до лав ЗС України та у складі підрозділу військової частини А7330 на посаді навідника сумлінно виконував свій військовий та громадянський обов’язок з захисту територіальної цілісності та недоторканості України. Призваний на службу Прилуцьким РТЦК та СП 24 лютого 2022 року.
Загинув навідник танкового взводу роти вогневої підтримки військової частини А7330, старший солдат Подрез Олександр Віталійович під час виконання бойового завдання 11 травня 2023 року в Луганській області.
Похований Герой на місцевому сільському кладовищі в с.Малківка Прилуцького району Чернігівської області.
Потієнко Анатолій Юрійович народився 13 серпня 1983 року, с.Придеснянське, Коропський район, Чернігівська область. Народився 13 серпня 1983 року в селі Придеснянське Коропського району Чернігівської області в сім’ї колгоспників. У 1998 році закінчив неповну середню школу села Городище Коропського району. З 1998 року працював у товаристві з обмеженою відповідальністю «Дружба» у селі Придеснянське.
У 2001-2002 роках проходив строкову військову службу у Внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України (місто Київ).
Після демобілізації повернувся до села Придеснянське. Працював у рідному селі. З 2008 року мешкав у селі Боршна Прилуцького району Чернігівської області. Працював різноробочим у місцевому фермерському господарстві, у Густинському Свято-Троїцькому монастирі, на благоустрої села, в особистому селянському господарстві.
31 березня 2014 року Коропським районним військовим комісаріатом мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив у 1-й окремій гвардійській танковій бригаді Сухопутних військ Збройних сил України (військова частина А1815, селище міського типу Гончарівське Чернігівського району Чернігівської області), потім – номером кулеметної обслуги механізованої роти механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних сил України (військова частина А2167, місто Біла Церква Київської області). З 23 серпня 2014 року брав участь в антитерористичній операції на Сході України.
Загинув 7 січня 2015 року від кулі снайпера під час несення служби на взводно-опорному пункті у лісосмузі поблизу села Новогнатівка (Волноваський район, Донецька область).
Без чоловіка залишилась дружина Світлана Олексіївна та донька Дарья.
Указом Президента України №76\2016 від 01 березня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Анатолій Потієнко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).
У селі Городище Коропського району Чернігівської області у приміщенні колишньої школи, де навчався Анатолій Потієнко, йому встановлено меморіальну дошку.
Похований Герой на місцевому сільському кладовищі в с. Боршна Прилуцького району Чернігівської області.
Народився Проценко Олег Васильович 25 липня 1992 року в с.Переволочна Прилуцького району Чернігівської області. У 1998 року пішов до 1 класу Переволочнянської школи. У 2002 році разом з сім'єю переїхав до с.Охіньки. У 2009 році закінчив 11 класів Охіньківської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Протягом 2009-2010 років навчався в Дігтярівському СПТУ. У 2010 році пішов трактористом працювати до СТОВ «Батьківщина». У 2012 році Олег вперше став до лав ЗС України, службу та навчання проходив у Житомирі. Одружився у 2014 році. Після початку повномасштабної війни чоловік долучився до Захисників України. Олег Васильович був призваний на військову службу Прилуцьким РТЦК та СП 27 грудня 2022 року. Службу ніс у складі одного з підрозділів військової частини А0284 та сумлінно виконував свій військовий і громадянський обов'язки з захисту територіальної цілісності та недоторканості України.
Без чоловіка залишилася дружина Проценко Марина Володимирівна, а без батька – два сина В’ячеслав та Вадим.
Загинув відданий військовій присязі на вірність українському народу водій розвідувального відділення розвідувального взводу аеромобільного батальйону військової частини А 0284, солдат Проценко Олег Васильович 02 червня 2023 року поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області.
Похований Герой на місцевому сільському кладовищі у селі Охіньки Прилуцького району Чернігівської області.
Народився Сердюк Олександр Володимирович 13 вересня 1981 року в м.Прилуки. Незабаром сім’я переїхала в рідне село матері с.Охіньки, де у 1999 році він закінчив Охіньківську загальноосвітню школу. Після школи вступив до Київського залізничного коледжу. Далі одруження, народження доньки Світлани та сина Максима. Працював у ливарних цехах заводу «Пожмашина» смт. Ладан, у м. Кривий Ріг, у м.Київ. Деякий час працював у СТОВ «Дружба Нова». Олександр був дуже щирим, добрим, комунікабельним, уважним, з відкритою душею і серцем, сповненим любові до всіх.
Влітку 2022 року Олександр був призваний Голосіївським військкоматом м.Києва на військову службу. До останнього беріг материнське серце, але… далі м.Бахмут ( Донеччина) і поранення несумісне з життям. Загинув старший солдат, старший механік-водій 9-ї роти оперативного призначення 3-го батальйону оперативного призначення Національної гвардії України Сердюк Олександр Володимирович на передовій 10 листопада 2022 року під мінометним вогнем ворога, намагаючись забрати двох вже загиблих побратимів, поблизу населеного пункту Курдюмівка Бахмутського району Донецької області.
Поховали Героя на місцевому сільському кладовищі у селі Охіньки Прилуцького району Чернігівської області.
Терещенко Іван Павлович народився 21 грудня 1984 року в селі Кам'янка, АР Крим. З 1986 року проживав у селі Смош Прилуцького району Чернігівської області, де закінчив 11 класів середньої школи, після чого вступив на навчання до Дігтярівського СПТУ. Долучився до лав Збройних Сил України. Після військової служби, Іван пішов працювати на шахту в Донецькій області. Через деякий час переїхав до міста Києва та влаштувався працювати на будівництві. Одружився. В сім'ї народилося двоє дітей: син Ілля та донечка Ілона. Працював надалі в сільському господарстві.
З перших днів повномасштабного вторгнення став до лав Збройних сил України та потрапив на службу до одного з підрозділів військової частини А0224. На посаді розвідника-далекомірника він віддано боронив Батьківщину від загарбника, до останнього борючись за вільне майбутнє українського народу.
Загинув військовослужбовець, старший стрілець 2 десантно-штурмового взводу 9 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмової військової частини А0224 Терещенко Іван Павлович 28 березня 2023 року, проявивши мужність і героїзм під час виконання бойового завдання в ході ведення бойових дій у районі населеного пункту Мар’їнка Донецької області. Всі пам’ятають його щирим, життєрадісним, доброзичливим, працьовитим та завжди готовим прийти на допомогу.
Похований Герой на місцевому сільському кладовищі в с.Смош Прилуцького району Чернігівської області.
Трофімов Анатолій Олексійович народився 14 липня 1981 року в с.Орлівка Красногвардійського району Кримської області. У 1985 році переїхав до смт Срібне Чернігівської області, де навчався у Срібнянській загальноосвітній школі.
У 1999 році був призваний до армії, де отримав звання «сержант». Після повернення з армії працював у Срібнянському відділенні АТ «Укртелеком». Згодом у 2008 році переїхав до села Пирогівці Прилуцького району Чернігівської області. У 2010 році одружився. Він був справжньою опорою для родини. Без чоловіка залишилися дружина Трофімова Світлана Олександрівна, без батька - син Богдан та донька Марина. Без брата – Трофімов Віталій Олексійович. Без сина - батьки Трофімов Олексій Матвійович та Трофімова Галина Миколаївна. Працював на тютюновій фабриці.
Був призваний на службу Прилуцьким РТЦК та СП 16 грудня 2022 року і в умовах повномасштабної війни захищав територіальну цілісність та недоторканість України.
Трофімов Анатолій Олексійович - сержант, стрілець 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини А4123 загинув 23 червня 2023 року відданий військовій присязі на вірність Українському народу під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Діброва в Луганській області.
Похований Герой на «Алеї Героїв» (цвинтар Горова Білещина) у м.Прилуки.
.png)
.jpeg)
Людям із порушенням зору
.png)
meet_your_child.jpg)
