10 вересня 1993 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову «Про вшанування пам’яті жертв голодомору в Україні у 1932–1933 роках».

Документ започаткував перше в незалежній Україні вшанування роковин Голодомору на державному рівні. У постанові йшлося про приспущення державних прапорів по всій території України з 15:00 10 вересня до 19:00 12 вересня 1993 року. Саме ці дні стали першими загальнодержавними Днями скорботи і пам’яті жертв Голодомору.

Упродовж десятиліть радянська влада робила все, щоб приховати правду про масове вбивство українців голодом. Натомість українці за кордоном говорили про трагедію.

11 вересня 1933 року в Берліні відбувся День скорботи за мільйонами українців, померлих від голоду, та поминальна панахида. Через пів століття українська діаспора вже створювала матеріальні знаки пам’яті. У 1983 році в Едмонтоні, Канада, встановили перший у світі пам’ятник жертвам Голодомору «Розірване кільце життя».

У Харкові пам’ять про трагедію почала повертатися ще до проголошення незалежності. 4 листопада 1989 року в Молодіжному парку встановили перший в Україні Хрест пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років. Дерев’яний православний хрест постав на території колишнього Івано-Усікновенського кладовища – місця, де в роки Голодомору таємно ховали померлих від голоду. Його встановлення стало важливим проявом громадянської мужності в час, коли радянська влада все ще намагалася замовчувати правду про злочин.

Через чотири роки пам’ять про жертв Голодомору вже вшановували на державному рівні. Шлях від молитви українців в еміграції 1933 року, через перші пам’ятники й громадські ініціативи до державної політики пам’яті є частиною історії повернення правди про одну з найбільших трагедій ХХ століття.