16 липня виповнюється 24-а річниця проголошення Декларації про

державний суверенітет України

Знати історію, щоб бути сильними і єдиними

В 1991 році на політичній карті світу після розпаду Радянського Союзу з’явилось декілька нових держав. Серед них і Україна отримала статус незалежного суб’єкта міжнародного права, 176-а за часом появи серед суверенних держав. Якщо точка відліку нашої суверенності 1991 рік, то що ж було до цього часу? Для цього треба звернутися до нашої історії, адже ніяка інша наука так повно не відображує шляху українського народу до своєї незалежної держави.

Беручи до уваги свідчення літописця, можна стверджувати: на території східних слов’ян виникло Київське князівство, ядром формування якого були поляни. Завоювання Олегом Києва в 882 році поклало початок історії держави Русь, якій пізніше історики дали назву Київська Русь. Чи можна стверджувати, що східні слов’яни мали свою державу? Так. За часів Володимира Великого завершився процес формування державної території Русі, в часи Ярослава з’явилося перше зібрання писаних законів «Руська правда». За їх володарювання остаточно сформувалась політична система давньоруської держави.

Київська Русь була монархія. В часи правління Володимира Великого, в центрі уваги діяльності якого був добробут володінь, а не загарбання земель, та Ярослава Мудрого вона досягла розквіту. Але не змогла вистояти проти навали монголо-татар, бо втратила свою силу і могутність, розпавшись на окремі князівства. Русь зійшла з історичної арени і причиною цього стала боротьба за владу, за право бути князем київським, політична роздробленість, занепад економічної могутності, загострення соціальної боротьби через погіршення умов життя народу.

Правонаступниця Київської Русі – Галицько-Волинська держава на півтора століття продовжила існування української державності, але і вона не була збережена. Українські землі опинились в складі інших держав. Український народ (а українська народність формувалась в часи Русі, назва «Україна» вперше вживається в Іпатіївському літописі від 1187 року) був змушений боротись за свою віру, мову, освіту, можливість мирно вести господарство. В умовах, що загрожували існуванню українського народу, на арену боротьби вийшло козацтво, яке перетворилось в ту силу, що змогла захищати рідну землю від ворогів, зберегти етнічну самобутність, створити власну державу.

Козацьку державу Запорізьку Січ, що виникла після Київської Русі, сучасні історики розглядають як першу республіку. Сьогоднішню Україну часто називають третьою республікою. Другою ж була Українська Народна Республіка, яка постала в буремні революційні роки 1917-1920.

На шляху третьої української республіки була подія, яка стала першим реальним кроком в новітній історії утвердження України як самостійної та незалежної країни. Це день 16 липня 1990 року, коли Верховною Радою, тоді ще УРСР, було проголошено Декларацію про державний суверенітет України. Тоді, здавалось без особливих потуг, без зброї і кровопролиття ми отримали великий Божий дар - свою державу. За історичний документ віддали голоси 355 депутатів із 385 депутатів, присутніх у цей день на засіданні парламенту, проти були чотири, не взяли участі в голосуванні — 26 (однак 18 з них звернулися до секретаріату з проханням приєднати їхні голоси до голосів «за»).

Декларація проголосила основні політичні, економічні, соціальні цілі, довгострокові перспективи розвитку Української держави В ній було визначено найбільш принципові позиції, які орієнтували народ на створення самостійної, правової держави, на розвиток демократії, всебічне забезпечення прав і свобод людини. Вона стала тією цінністю, яка об’єднала суспільство у непростий час визначення свого майбутнього в серпневі дні 1991 року, коли позачергова сесія Верховної Ради України 24 серпня розглянула надзвичайно важливе для долі народу питання: про політичну ситуацію в республіці і, спираючись на Декларацію, прийняла історичний документ — Акт проголошення незалежності України, який був підтверджений волевиявленням народу на Всеукраїнському референдумі в грудні того ж року.

На довгому та непростому історичному шляху до незалежності, який пройшла українська держава, Декларація про державний суверенітет наблизила до здійснення споконвічну мрію українського народу про свободу та самостійну державу. І хоч пройдені 24 роки були непростими, національне піднесення періодично наповнювалось невдачами та розчаруваннями, та прагнення до кращого життя народу, який завжди був, є і буде головною рушійною силою розвитку, переможе всі сучасні проблеми. Бо народ, який здобув незалежність через віковий шлях боротьби за неї, повинен побудувати державу, в якій вільна і відповідальна людина буде найвищою соціальною цінністю, реальним творцем всіх складових суспільних відносин – політичних, економічних, соціальних, правових, етнічних, конфесійних, наукових, культурних.

Сьогодні ж в єдиному патріотичному пориві до матері-України, ми знову відроджуємось, вчимося бачити добро і зло, любов і ненависть, і розуміємо, що Україна – єдина і неподільна, суверенна і незалежна. І саме за неї, за свободу і гідність народу, уже в третьому тисячолітті гинуть кращі сини України. Тож вклоняючись пам’яті героїв, не будьмо байдужими, звертаймось до наших історичних коренів, аналізуймо помилки і тоді наше майбутнє буде світлим і щасливим.

Відділ інформаційної діяльності

та комунікацій з громадськістю

апарату райдержадміністрації