13 жовтня 2023
Народився 5 жовтня 1994 року у селі Харкове. Закінчивши Харківську школу, вступив до Роменського ВПТУ № 14, де здобув освіту кухаря-кондитера. Продовжив навчання у Сумському національному аграрному університеті, здобув освітній рівень бакалавра харчових технологій. У 2018-2019 роках проходив строкову службу у Національній гвардії України, в зоні ООС на території Луганської області.
Після демобілізації працював у одному із закладів у Києві. У 2021 році одружився. Мав багато мрій та планів на майбутнє у парі зі своєю коханою. На жаль... Війна зруйнувала все, що мало б здійснитися.
27 лютого 2022 року Олег прийшов до одного з військкоматів у Києві. Пройшовши відповідну підготовку весь час знаходився у зоні бойових дій, останнім часом на передовій. Був на посаді заступника командира бойової машини, навідника-оператора механізованого відділення, молодший сержант.
Загинув 18 липня 2023 року, залишаючись вірним військовій присязі, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України, виявивши стійкість та мужність у бою за нашу Батьківщину, під час штурмових дій з боку противника поблизу населеного пункту Залізнянська Соледарської міської громади, Бахмутського району, Донецької області.
У Олега залишились батьки, дружина, старший брат.
Поховали Героя у селі Харкове, Прилуцького району, Чернігівської області.
Народився 16 січня 1984 року в смт Талалаївка. Навчався в Талалаївській загальноосвітній школі, потім у Дігтярівському професійному ліцеї, де здобув спеціальність кухар. 7 травня 2002 року був призваний на строкову військову службу до Збройних Сил України. У жовтні 2003 року демобілізований. Одружився. Останні роки проживав разом з дружиною та двома доньками в смт Дмитрівка Ніжинського району Чернігівської області. До початку повномасштабної війни, працював автослюсарем в одній із СТО Києва.
19 травня 2022 року був призваний на військову службу по мобілізації Прилуцьким РТЦК та СП на посаду стрільця роти охорони другого відділу Прилуцького РТЦК та СП. 07 червня 2022 року переведений для продовження служби до військової частини А 4569 на посаду техніка стрілецької роти. Потім переведений до військової частини А 4722 на посаду головного сержанта інженерно – саперного взводу інженерно – саперної роти.
Загинув 27 серпня 2023 року поблизу населеного пункту село Роботине, Пологівський район, Запорізька область, залишаючись вірним військовій присязі, в ході виконання бойового завдання, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України.
Сергію тепер назавжди 39 років.
Свою надійну опору та підтримку втратили донечки – 18-річна Анастасія та
2-х річна Соломія, дружина, мама і сестра.
Поховали Героя на місцевому кладовищі в смт Талалаївка, Прилуцького району, Чернігівської області.
23.09.1991 – 10.09.2023
Народився 23 вересня 1991 року в с. Червоний Плугатар. З 1997 по 2008 роки навчався у місцевій школі. Серйозне захоплення спортом зіграло позитивну роль у виборі професії. Володимир відразу після школи вступив до Харківської державної академії фізичної культури за спеціальністю «Тренер дослідник, тренер з лижного спорту, вчитель фізичної культури», яку закінчив у 2013-му. Тоді ж і почав працювати вчителем фізкультури у Харківській 131-й ЗОШ І-ІІІ ступенів. З 2016 по 2017 роки працював у Красноколядинській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Останнє місце роботи - Харківська гімназія 169, вчитель фізичної культури.
Строкову службу Володимир не проходив. Та війна зробила круті повороти у долі молодого вчителя. 3 квітня цього року він призваний другим відділом Прилуцького РТЦК та СП на службу по контракту в Збройні Сили України. Проходив навчання. У військовій частині служив оператором роти спеціального призначення.
10 вересня виконуючи бойове завдання в районі Серебринського лісу Донецької області, під час мінометного обстрілу противником, Володимир Журавель отримав поранення не сумісні з життям. Загинув, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України. Всього два тижні не дожив до своїх 32 років…
Похоронили героя 15 вересня у рідному Плугатарі поруч із мамою. Осиротів батько Валерій Володимирович, для якого син був цілим всесвітом.
Народився 9 лютого 1981 року в с. Красний Колядин. Закінчив Красноколядинську середню школу. 3 червня 1999 року призваний на строкову військову службу. Демобілізувався 15 листопада 2000 року та повернувся у рідне село. Десять років працював трактористом у ТОВ "Красноколядинське". А у 2010 році переїхав до міста Чернігів, де працював на "Укрзалізниці". У 2012 році одружився. На початку повномасштабної війни вони з дружиною переїхали із обласного центру, який зазнавав обстрілів, в село Количівка Іванівської громади Чернігівського району (колишній Куликівський район).
29 березня 2022 року Олександр призваний до Збройних Сил України та направлений у 26-у Бердичівську артилерійську бригаду ім. генерала хорунжого Романа Дашкевича. Служив на посадах: майстер, такелажник, механік - водій. Із 26 червня цього року боєць переведений на посаду механіка - водія 1 взводу 2 батареї самохідного артилерійського дивізіону.
30 вересня 2023 року в ході виконання бойового завдання поблизу н. п. Галицинівка Покровського району Донецької області отримав численні травми та опіки. Його життя рятували спочатку у госпіталі Дніпра, потім звідти перевезли до лікарні в Києві.
На жаль, дива не сталося, 9 жовтня серце воїна зупинилося.
У Олександра залишилась дружина, мама та брати.
Поховали Героя на батьківщині у с. Красний Колядин, Прилуцького району, Чернігівської області.
Народився 20.02.1998 року у селі Поповичка. Закінчив Болотницьку середню школу. Працював різноробочим у ПСП «Лан», у фермерському господарстві «Агросистем». Антон Валерійович Плотніков мобілізований до лав Збройних Сил України 7 червня 2022 року. Після навчань виконував бойові завдання на посаді гранатометника парашутно-десантної роти. Після поранення лікувався у госпіталі, проходив реабілітацію.
Не одружений. Дітей не мав.
У Антона залишилась мама, дві сестри, брат та бабуся.
Поховали Антона Плотнікова на місцевому кладовищі в смт Талалаївка, Прилуцького району, Чернігівської області.
Народився 26 липня 1980 року в селі Красний Колядин. Навчався в Красноколядинській школі. 2002 року закінчив Бобровицький сільськогосподарський технікум; працював головним зоотехніком в агрофірмі «Обрій LTD» у селі Харкове (Талалаївський район).
Призваний за мобілізацією 22 березня 2014-го, командир танка 1-ї окремої гвардійської танкової бригади.
Володимир Кунденко - сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни, один із «кіборгів».
Загинув 4 жовтня 2014 року у районі аеропорту Донецька — російськими терористами було підбито танк Володимира, який їхав у колоні. Понад тиждень до танка не могли підійти, щоб забрати останки загиблих.
Похований 31 жовтня 2014-го в селі Харкове, Прилуцького району, Чернігівської області.
Без Володимира лишились дружина та двоє маленьких синів.
Як пам’ять про Володимира Кунденка в березні 2015 року на будівлі Красноколядинської загальноосвітньої школи встановлена меморіальна дошка.
14 лютого на території військової частини смт Гончарівська Чернігівської обасті на Алеї слави встановлено пам’ятник загиблому в бою за Донецький аеропорт В. І. Кунденку та його екіпажу.
15 травня 2015 року Указом Президента був нагороджений посмертно орденом «За мужність» III ступеня, нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).
30 листопада 2021 року — Почесна відзнака Чернігівської обласної ради «За мужність і вірність Україні».
Народився 27 листопада 1973 року в селі Понори. Закінчив Понірську школу, 1993-го — водійські курси, від 1997 року працював слюсарем, по тому — завідувачем молочнотоварної ферми ТОВ «Понори».
Володимир БАХМАЧ — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. У часі війни з вересня 2014-го — солдат 13-го батальйону «Чернігів-1».
17 лютого 2015-го року при виконанні службових обов'язків за 3 км від Луганського аеропорту підірвався на міні. Вважався зниклим безвісти. Протягом тривалого часу тіло Володимира не могли ідентифікувати, тому поховали у Дніпропетровську на цвинтарі Воїнської слави як невідомого Героя. Упізнаний за експертизою ДНК. 27 червня 2015 року перепохований у селі Понори, Прилуцького району, Чернігівської області.
Без сина лишилася мама.
Указом Президента України №103/2016 від 21 березня 2016 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
На фасаді Понірської ЗОШ відкрито меморіальну дошку Володимиру Бахмачу.
Народився 25 січня 1998 року в селі Липове. Навчався у Талалаївській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Закінчив Сумський медичний коледж і почав працювати медиком у військовій частині. Скоро вирішив перекваліфікуватися на військову спеціальність.
Руслан Семінько - сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. З перших годин війни прикордонники Сумщини вступили у нерівний бій з окупантами. 26 лютого 2022 року життя Руслана обірвалося в одну мить. Похоронили Героя в селі Липове, Прилуцького району, Чернігівської області. Похорон відбувався у дуже складні для нашого регіону дні, коли була реальна загроза вторгнення ворога, який саме займав позиції зовсім поряд. Отож провели захисника в останню путь скромно.
Без чоловіка залишилась кохана дружина, старший брат та люблячі батьки.
Указом Президента України Володимира Зеленського №79/2022 від 28 лютого 2022 «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі - сержанта Руслана Євгеновича СЕМІНЬКА нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)України.
Народився 12 січня 1991 року. Був на посаді начальника охорони ТОВ «ТАС Агро Північ», загинув 27 лютого 2022 року від рук російських окупантів у селі Харкове. Це був четвертий день війни. Артем виконував службові і громадянські обов’язки. У ті дні через село проходили ворожі колони. Разом із жителями села він намагався знешкодити озброєного ворога, пересування якого селом несло конкретну загрозу його жителям. На жаль, це вдалося зробити надто дорогою ціною.
Артема відспівали і похоронили у Талалаївці, а у липні перепоховали на Вінничині, де живуть його дружина та донька.
Народився 25 серпня 1996 року в Талалаївці. Навчався у Талалаївській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Закінчив Чернігівський технологічний університет, працював за спеціальністю в одному із відділень Альфабанку. Коли ворог прийшов із війною, став на захист міста, яке дуже любив, в якому мав багато друзів і будував плани на майбутнє. Отож, пішов добровольцем до лав ЗСУ. 3 березня він прийняв присягу військовослужбовця.
Сергій Іваненко - солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Загинув 9 березня 2022 року, у селі Лукашівка, поблизу Чернігова, зупиняючи окупантів на підступах до обласного центру. … тоді у нерівному бою загинули 26 захисників, хто вижив, потрапили в полон. Тіла загиблих вдалося забрати тільки у перших числах квітня, після відступу загарбників. І лише 12 квітня його впізнали серед загиблих.
У нього залишилися мама, брат і сестра, кохана дівчина.
Похований у смт Талалаївка, Прилуцького району, Чернігівської області.
Указом Президента України від 02 травня 2022 року №293 Сергія Михайловича ІВАНЕНКА нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
.jpg)
Народився 06 серпня 1985 року в Талалаївці. Закінчив Талалаївську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. Професію Батьківщину захищати Яків обрав відразу після школи. Мав вищу військову освіту, досвід бойового офіцера і добру душу справжнього воїна світла.
Яків Сезик - капітан Національної Гвардії України, учасник російсько-української війни. 12 квітня 2022 року у місті Рубіжне Луганської області, захищаючи рідну землю загинув. У селищі його завжди чекали батьки. Вдовою залишилася дружина, сиротою — донька.
Похований у смт Талалаївка, Прилуцького району, Чернігівської області.
Указом Президента України №276/2022 від 25 квітня 2022 року «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі у Національній гвардії України орденом «За мужність» III ступеня нагороджено капітана Національної Гвардії України СЕЗИКА Якова Івановича (посмертно).
Народився 07 березня 2000 року у селі Слобідка. Закінчив Харківську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів.
Олексій Ротач - солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Із перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну юнак на війні. Внаслідок ворожих обстрілів на території Донецької області Олексій отримав поранення. Майже місяць за його життя боролися військові медики у м. Дніпро. На жаль, дива не сталося. 20 квітня 2022 року зупинилося молоде серце, яке так хотіло жити.
В Олексія залишилися батьки, сестричка, кохана дівчина.
Похований у селі Слобідка, Прилуцького району, Чернігівської області.
Указом Президента України Володимира Зеленського №17/2023 від 13 січня 2023 року «Про відзначення державними нагородами» за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня солдата РОТАЧА Олексія Сергійовича (посмертно).
Земляки Олексія у Слобідці перейменували вулицю, де виріс юнак, де живуть його батьки, звідки провели його в останню дорогу, у вулицю Олексія РОТАЧА.
Народився 01 жовтня 1968 року в смт Талалаївка. Закінчив Талалаївську середню школу. Проживав із сім’єю у Житомирі.
Олег Тіщенко - старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Коли у 2014-му рашисти розпочали війну на сході України, Олег пішов добровольцем до військкомату. У найтяжчі роки часів АТО воював у гарячих точках. Він — один із тих справжніх, хто їхав із-за кордону в Україну, щоб захищати її. Мав досвід і здібність воювати… Бо бажання було — найсвітліше — жити у вільній, мирній Україні!
На жаль… 06 серпня 2022 року загинув у боях на сході України.
Поховали Героя у Житомирі на Алеї Слави.
У нього залишились мама, дружина та дві донечки.
17 березня Президент України Володимир Зеленський підписав Указ № 162/2023 Про відзначення державними нагородами України.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку орденом «За мужність» III ступеня нагороджено ТІЩЕНКА Олега Анатолійовича (посмертно) — старшого сержанта.
Народився 26 листопада 1980 року в селі Павино Павинського району Костромської області. У ранньому дитинстві Олексія його сім'я переїхала до села Довгалівка Талалаївського району Чернігівщини. Тут він закінчив 11 класів місцевої школи, після чого пішов на строкову військову службу до 72 окремої механізованої бригади.
Після служби переїхав в місто Козятин Вінницької області, де працював на місцевому підприємстві. У серпні цього року Олексій Бураков був мобілізований до лав ЗСУ. Був стрільцем одного із підрозділів військової частини А4612. Разом з побратимами він мужньо захищав українську землю від ворога.
4 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Соледар на Донеччині Олексій Бураков загинув.
Поховали бійця на центральному кладовищі у Талалаївці, Прилуцького району, Чернігівської області.
Народився 26 березня 2000 року в селі Грицівка. Навчався в Красноколядинській школі. Потім вступив до Роменського вищого училища. У 2021 році пішов на військову службу за контрактом до 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького на посаду гранатометника одного з підрозділів.
Загинув 30 жовтня 2022 року під час штурмових дій та артилерійського обстрілу противника зі сторони збройних сил російської федерації в районі населеного пункту Кліщіївка Донецької області, захищаючи незалежність України.
Похований у селі Красний Колядин, Прилуцького району, Чернігівської області.
Народився 27 червня 1985 року у селі Красний Колядин, закінчив місцеву школу і відразу пішов працювати у сусідню Григорівку. У ТОВ «Красноколядинське» тривалий час Олександр працював на різній техніці. Коли ворог чорною навалою сунув на Україну, він уже 24 лютого став на захист рідної землі.
Загинув 18 грудня на бойовому чергуванні у місті Бахмут.
Родина втратила турботливого сина, брата, чоловіка і тата. Осиротіла 13-літня донечка.
Похований у селі Красний Колядин, Прилуцького району, Чернігівської області.
Указом Президента України Володимира Зеленського № 78/2023 від 14 лютого 2023 року « Про відзначення державними нагородами» за особисту мужність і самовідданість нагороджено орденом "За мужність" III ступеня старшого солдата РОСОВСЬКОГО Олександра Миколайовича (посмертно).
Народився 21 липня 1993 року у Запоріжжі. Згодом його мама повернулася жити у своє рідне село Довгалівку, де і виріс хлопець. Тут закінчив місцеву загальноосвітню школу, потім навчався у Сокиринському професійному аграрному училищі. Служив строкову службу, після проходив мобілізаційну службу в зоні АТО. Одружившись, вже кілька років жив із сім'єю у Черкасах. Підростало у них із дружиною дві донечки, чекали синочка. Та відчуття обов'язку захищати Україну були в його душі настільки сильними, що просто не зміг залишатися вдома і спостерігати за подіями. Служив Микита у військовій частині А4051 на посаді старшого розвідника.
22 грудня, виконуючи бойове завдання у районі населених пунктів Одрадівка та Опитне Донецької області, Микита Тонкачеєв загинув… Так і не побачив жодного разу свого крихітного сина, який народився 3 листопада. Свою надійну опору втратили діти, дружина, мама і сестрички.
Похований у селі Довгалівка, Прилуцького району, Чернігівської області.
Народився 6 лютого 2002 року у Талалаївці. Закінчив Талалаївську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. У 2017 році закінчив Кам'янець - Подільський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, що на Хмельниччині. У 2019 році вступив до Національної академії Національної гвардії України за спеціальністю "Державна безпека", спеціалізація "Службовобойове застосування підрозділів спеціального призначення Національної гвардії України". Проходив військову службу за контрактом у військовій частині 3029 Національної гвардії України на посаді командира 1-го взводу оперативного призначення 2-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2-го батальйону оперативного призначення.
Загинув 9 травня 2023 року біля населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області. Він залишався вірним військовій присязі, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України, виявивши стійкість та мужність у бою за нашу Батьківщину. У Дениса залишилися батьки, дружина, старший брат.
Поховали Героя на місцевому кладовищі в смт Талалаївка, Прилуцького району, Чернігівської області.
Народився 6 червня 1984 року у селі Красний Колядин Талалаївського району Чернігівської області. Закінчив Красноколядинську загальноосвітню школу. Потім здобув основну цивільну спеціальність - водій. З жовтня 2002 року по квітень 2004 року проходив строкову військову службу у військовій частині 2253. Після служби працював висотником - монтажником в організації «Структур» в місті Києві.
22 листопада 2022 року призваний на військову службу по мобілізації до військової частини А 0409 на посаду стрільця - снайпера 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону.
Загинув смертю хоробрих 24 червня 2023 року під час штурмових дій в районі населеного пункту Залізнянське, Бахмутського району, Донецької області, захищаючи волю та незалежність України.
Без найріднішої людини залишилася мама, брат та сестра.
Похований у селі Красний Колядин, Прилуцького району, Чернігівської області.
Народився 16 жовтня 1989 року у селі Березівка Талалаївського району Чернігівської області. Закінчив Березівську загальноосвітню школу. У 2007 році вступив до Роменського сільськогосподарського технікуму. У 2009 році був призваний до Збройних Сил України. Строкову службу проходив у Львові. Повернувшись до рідного села, одружився. Разом з дружиною Ксенією виховували двох діточок. З 2010 по 2023 рік працював у СТОВ «Батьківщина» трактористом.
10 березня 2023 року призваний на військову службу по мобілізації Прилуцьким РТЦК СП на посаду – стрілець роти охорони 2 відділу Прилуцького РТЦК СП. 7 травня 2023 року переведений для продовження служби до військової частини на посаду водія відділення протитанкових ракетних комплексів.
Загинув залишаючись вірним військовій присязі, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України у бою за нашу Батьківщину 29 червня 2023 року внаслідок штурмових дій з боку противника біля населеного пункту Авдіївка Покровського району Донецької області.
Похований у селі Березівка Прилуцького району Чернігівської області.
.png)
.jpeg)
Людям із порушенням зору
.png)
meet_your_child.jpg)
