13 жовтня 2023
Народився 26 липня 1980 року в селі Красний Колядин. Навчався в Красноколядинській школі. 2002 року закінчив Бобровицький сільськогосподарський технікум; працював головним зоотехніком в агрофірмі «Обрій LTD» у селі Харкове (Талалаївський район).
Призваний за мобілізацією 22 березня 2014-го, командир танка 1-ї окремої гвардійської танкової бригади.
Володимир Кунденко - сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни, один із «кіборгів».
Загинув 4 жовтня 2014 року у районі аеропорту Донецька — російськими терористами було підбито танк Володимира, який їхав у колоні. Понад тиждень до танка не могли підійти, щоб забрати останки загиблих.
Похований 31 жовтня 2014-го в селі Харкове, Прилуцького району, Чернігівської області.
Без Володимира лишились дружина та двоє маленьких синів.
Як пам’ять про Володимира Кунденка в березні 2015 року на будівлі Красноколядинської загальноосвітньої школи встановлена меморіальна дошка.
14 лютого на території військової частини смт Гончарівська Чернігівської обасті на Алеї слави встановлено пам’ятник загиблому в бою за Донецький аеропорт В. І. Кунденку та його екіпажу.
15 травня 2015 року Указом Президента був нагороджений посмертно орденом «За мужність» III ступеня, нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).
30 листопада 2021 року — Почесна відзнака Чернігівської обласної ради «За мужність і вірність Україні».
Народився 27 листопада 1973 року в селі Понори. Закінчив Понірську школу, 1993-го — водійські курси, від 1997 року працював слюсарем, по тому — завідувачем молочнотоварної ферми ТОВ «Понори».
Володимир БАХМАЧ — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. У часі війни з вересня 2014-го — солдат 13-го батальйону «Чернігів-1».
17 лютого 2015-го року при виконанні службових обов'язків за 3 км від Луганського аеропорту підірвався на міні. Вважався зниклим безвісти. Протягом тривалого часу тіло Володимира не могли ідентифікувати, тому поховали у Дніпропетровську на цвинтарі Воїнської слави як невідомого Героя. Упізнаний за експертизою ДНК. 27 червня 2015 року перепохований у селі Понори, Прилуцького району, Чернігівської області.
Без сина лишилася мама.
Указом Президента України №103/2016 від 21 березня 2016 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
На фасаді Понірської ЗОШ відкрито меморіальну дошку Володимиру Бахмачу.
Народився 25 січня 1998 року в селі Липове. Навчався у Талалаївській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Закінчив Сумський медичний коледж і почав працювати медиком у військовій частині. Скоро вирішив перекваліфікуватися на військову спеціальність.
Руслан Семінько - сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. З перших годин війни прикордонники Сумщини вступили у нерівний бій з окупантами. 26 лютого 2022 року життя Руслана обірвалося в одну мить. Похоронили Героя в селі Липове, Прилуцького району, Чернігівської області. Похорон відбувався у дуже складні для нашого регіону дні, коли була реальна загроза вторгнення ворога, який саме займав позиції зовсім поряд. Отож провели захисника в останню путь скромно.
Без чоловіка залишилась кохана дружина, старший брат та люблячі батьки.
Указом Президента України Володимира Зеленського №79/2022 від 28 лютого 2022 «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі - сержанта Руслана Євгеновича СЕМІНЬКА нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)України.
Народився 12 січня 1991 року. Був на посаді начальника охорони ТОВ «ТАС Агро Північ», загинув 27 лютого 2022 року від рук російських окупантів у селі Харкове. Це був четвертий день війни. Артем виконував службові і громадянські обов’язки. У ті дні через село проходили ворожі колони. Разом із жителями села він намагався знешкодити озброєного ворога, пересування якого селом несло конкретну загрозу його жителям. На жаль, це вдалося зробити надто дорогою ціною.
Артема відспівали і похоронили у Талалаївці, а у липні перепоховали на Вінничині, де живуть його дружина та донька.
Народився 25 серпня 1996 року в Талалаївці. Навчався у Талалаївській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Закінчив Чернігівський технологічний університет, працював за спеціальністю в одному із відділень Альфабанку. Коли ворог прийшов із війною, став на захист міста, яке дуже любив, в якому мав багато друзів і будував плани на майбутнє. Отож, пішов добровольцем до лав ЗСУ. 3 березня він прийняв присягу військовослужбовця.
Сергій Іваненко - солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Загинув 9 березня 2022 року, у селі Лукашівка, поблизу Чернігова, зупиняючи окупантів на підступах до обласного центру. … тоді у нерівному бою загинули 26 захисників, хто вижив, потрапили в полон. Тіла загиблих вдалося забрати тільки у перших числах квітня, після відступу загарбників. І лише 12 квітня його впізнали серед загиблих.
У нього залишилися мама, брат і сестра, кохана дівчина.
Похований у смт Талалаївка, Прилуцького району, Чернігівської області.
Указом Президента України від 02 травня 2022 року №293 Сергія Михайловича ІВАНЕНКА нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
.jpg)
Народився 06 серпня 1985 року в Талалаївці. Закінчив Талалаївську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. Професію Батьківщину захищати Яків обрав відразу після школи. Мав вищу військову освіту, досвід бойового офіцера і добру душу справжнього воїна світла.
Яків Сезик - капітан Національної Гвардії України, учасник російсько-української війни. 12 квітня 2022 року у місті Рубіжне Луганської області, захищаючи рідну землю загинув. У селищі його завжди чекали батьки. Вдовою залишилася дружина, сиротою — донька.
Похований у смт Талалаївка, Прилуцького району, Чернігівської області.
Указом Президента України №276/2022 від 25 квітня 2022 року «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі у Національній гвардії України орденом «За мужність» III ступеня нагороджено капітана Національної Гвардії України СЕЗИКА Якова Івановича (посмертно).
Народився 07 березня 2000 року у селі Слобідка. Закінчив Харківську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів.
Олексій Ротач - солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Із перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну юнак на війні. Внаслідок ворожих обстрілів на території Донецької області Олексій отримав поранення. Майже місяць за його життя боролися військові медики у м. Дніпро. На жаль, дива не сталося. 20 квітня 2022 року зупинилося молоде серце, яке так хотіло жити.
В Олексія залишилися батьки, сестричка, кохана дівчина.
Похований у селі Слобідка, Прилуцького району, Чернігівської області.
Указом Президента України Володимира Зеленського №17/2023 від 13 січня 2023 року «Про відзначення державними нагородами» за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня солдата РОТАЧА Олексія Сергійовича (посмертно).
Земляки Олексія у Слобідці перейменували вулицю, де виріс юнак, де живуть його батьки, звідки провели його в останню дорогу, у вулицю Олексія РОТАЧА.
Народився 01 жовтня 1968 року в смт Талалаївка. Закінчив Талалаївську середню школу. Проживав із сім’єю у Житомирі.
Олег Тіщенко - старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Коли у 2014-му рашисти розпочали війну на сході України, Олег пішов добровольцем до військкомату. У найтяжчі роки часів АТО воював у гарячих точках. Він — один із тих справжніх, хто їхав із-за кордону в Україну, щоб захищати її. Мав досвід і здібність воювати… Бо бажання було — найсвітліше — жити у вільній, мирній Україні!
На жаль… 06 серпня 2022 року загинув у боях на сході України.
Поховали Героя у Житомирі на Алеї Слави.
У нього залишились мама, дружина та дві донечки.
17 березня Президент України Володимир Зеленський підписав Указ № 162/2023 Про відзначення державними нагородами України.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку орденом «За мужність» III ступеня нагороджено ТІЩЕНКА Олега Анатолійовича (посмертно) — старшого сержанта.
Народився 26 листопада 1980 року в селі Павино Павинського району Костромської області. У ранньому дитинстві Олексія його сім'я переїхала до села Довгалівка Талалаївського району Чернігівщини. Тут він закінчив 11 класів місцевої школи, після чого пішов на строкову військову службу до 72 окремої механізованої бригади.
Після служби переїхав в місто Козятин Вінницької області, де працював на місцевому підприємстві. У серпні цього року Олексій Бураков був мобілізований до лав ЗСУ. Був стрільцем одного із підрозділів військової частини А4612. Разом з побратимами він мужньо захищав українську землю від ворога.
4 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Соледар на Донеччині Олексій Бураков загинув.
Поховали бійця на центральному кладовищі у Талалаївці, Прилуцького району, Чернігівської області.
Народився 26 березня 2000 року в селі Грицівка. Навчався в Красноколядинській школі. Потім вступив до Роменського вищого училища. У 2021 році пішов на військову службу за контрактом до 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького на посаду гранатометника одного з підрозділів.
Загинув 30 жовтня 2022 року під час штурмових дій та артилерійського обстрілу противника зі сторони збройних сил російської федерації в районі населеного пункту Кліщіївка Донецької області, захищаючи незалежність України.
Похований у селі Красний Колядин, Прилуцького району, Чернігівської області.
Народився 27 червня 1985 року у селі Красний Колядин, закінчив місцеву школу і відразу пішов працювати у сусідню Григорівку. У ТОВ «Красноколядинське» тривалий час Олександр працював на різній техніці. Коли ворог чорною навалою сунув на Україну, він уже 24 лютого став на захист рідної землі.
Загинув 18 грудня на бойовому чергуванні у місті Бахмут.
Родина втратила турботливого сина, брата, чоловіка і тата. Осиротіла 13-літня донечка.
Похований у селі Красний Колядин, Прилуцького району, Чернігівської області.
Указом Президента України Володимира Зеленського № 78/2023 від 14 лютого 2023 року « Про відзначення державними нагородами» за особисту мужність і самовідданість нагороджено орденом "За мужність" III ступеня старшого солдата РОСОВСЬКОГО Олександра Миколайовича (посмертно).
Народився 21 липня 1993 року у Запоріжжі. Згодом його мама повернулася жити у своє рідне село Довгалівку, де і виріс хлопець. Тут закінчив місцеву загальноосвітню школу, потім навчався у Сокиринському професійному аграрному училищі. Служив строкову службу, після проходив мобілізаційну службу в зоні АТО. Одружившись, вже кілька років жив із сім'єю у Черкасах. Підростало у них із дружиною дві донечки, чекали синочка. Та відчуття обов'язку захищати Україну були в його душі настільки сильними, що просто не зміг залишатися вдома і спостерігати за подіями. Служив Микита у військовій частині А4051 на посаді старшого розвідника.
22 грудня, виконуючи бойове завдання у районі населених пунктів Одрадівка та Опитне Донецької області, Микита Тонкачеєв загинув… Так і не побачив жодного разу свого крихітного сина, який народився 3 листопада. Свою надійну опору втратили діти, дружина, мама і сестрички.
Похований у селі Довгалівка, Прилуцького району, Чернігівської області.
Народився 6 лютого 2002 року у Талалаївці. Закінчив Талалаївську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. У 2017 році закінчив Кам'янець - Подільський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, що на Хмельниччині. У 2019 році вступив до Національної академії Національної гвардії України за спеціальністю "Державна безпека", спеціалізація "Службовобойове застосування підрозділів спеціального призначення Національної гвардії України". Проходив військову службу за контрактом у військовій частині 3029 Національної гвардії України на посаді командира 1-го взводу оперативного призначення 2-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2-го батальйону оперативного призначення.
Загинув 9 травня 2023 року біля населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області. Він залишався вірним військовій присязі, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України, виявивши стійкість та мужність у бою за нашу Батьківщину. У Дениса залишилися батьки, дружина, старший брат.
Поховали Героя на місцевому кладовищі в смт Талалаївка, Прилуцького району, Чернігівської області.
Народився 6 червня 1984 року у селі Красний Колядин Талалаївського району Чернігівської області. Закінчив Красноколядинську загальноосвітню школу. Потім здобув основну цивільну спеціальність - водій. З жовтня 2002 року по квітень 2004 року проходив строкову військову службу у військовій частині 2253. Після служби працював висотником - монтажником в організації «Структур» в місті Києві.
22 листопада 2022 року призваний на військову службу по мобілізації до військової частини А 0409 на посаду стрільця - снайпера 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону.
Загинув смертю хоробрих 24 червня 2023 року під час штурмових дій в районі населеного пункту Залізнянське, Бахмутського району, Донецької області, захищаючи волю та незалежність України.
Без найріднішої людини залишилася мама, брат та сестра.
Похований у селі Красний Колядин, Прилуцького району, Чернігівської області.
Народився 16 жовтня 1989 року у селі Березівка Талалаївського району Чернігівської області. Закінчив Березівську загальноосвітню школу. У 2007 році вступив до Роменського сільськогосподарського технікуму. У 2009 році був призваний до Збройних Сил України. Строкову службу проходив у Львові. Повернувшись до рідного села, одружився. Разом з дружиною Ксенією виховували двох діточок. З 2010 по 2023 рік працював у СТОВ «Батьківщина» трактористом.
10 березня 2023 року призваний на військову службу по мобілізації Прилуцьким РТЦК СП на посаду – стрілець роти охорони 2 відділу Прилуцького РТЦК СП. 7 травня 2023 року переведений для продовження служби до військової частини на посаду водія відділення протитанкових ракетних комплексів.
Загинув залишаючись вірним військовій присязі, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України у бою за нашу Батьківщину 29 червня 2023 року внаслідок штурмових дій з боку противника біля населеного пункту Авдіївка Покровського району Донецької області.
Похований у селі Березівка Прилуцького району Чернігівської області.
.png)
.jpeg)
Людям із порушенням зору
.png)
meet_your_child.jpg)
