13 жовтня 2023
КУДЛАЙ Сергій Миколайович
Народився 02 вересня 1984 року в с. Ольшана Ічнянського району Чернігівської області.
Закінчив 9 класів Ольшанської середньої школи, а потім продовжив навчання в Прилуцькому гідромеліоративному технікумі, після закінчення якого отримав спеціальність електромонтер.
Коли досяг призовного віку, то поповнив ряди строковиків військової служби.
Після завершення служби повернувся в рідне село та працевлаштувався в м. Прилуки на пожежну частину бійцем.
У 2007 році одружився, а в 2013 році разом із дружиною та сином переїхали до села Іваниця.
З початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну пішов добровольцем та був зарахований до лав ЗСУ 15 квітня 2022 року. Воював у районі м. Покровськ Донецької області на посаді гранатометника 1 відділення спеціального призначення 3 взводу спеціального призначення 1 роти спеціального призначення 20 окремого батальйону спеціального призначення.
28.10.2022 року отримав поранення, проте після завершення лікування знову повернувся на першу лінію оборони, отримав звання молодшого сержанта та продовжив захищати кордони України від країни – агресора на посаді командира відділення.
Був спокійним, урівноваженим та відповідальним, допомагав тим, хто цього потребував, не вагаючись виконував будь – які прохання й доручення, на позиціях був відважним і хоробрим, не боявся загинути за свої погляди та переконання.
Молодший сержант Кудлай Сергій Миколайович загинув 12 січня 2024 року під час виконання бойових завдань, пов’язаних із захистом Батьківщини, в селищі міського типу Велика Новосілка Волноваського району Донецької області.
Похований 19 січня 2024 року в с. Іваниця Прилуцького району Чернігівської області, де проживає його родина.
Без батька залишилися два сини.
Народився 16 вересня 1986 року у селі Южне Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області.
Середню освіту здобув у Южненській середній школі у 2003 році та продовжив навчання в одному з педагогічних вишів Чернігівщини до 2008 року. Але життя внесло свої корективи, й Олександр тривалий час працював на бурових установках.
Справжній чоловік, мужній, працьовитий, дружелюбний, завжди допомагав тим, хто цього потребував, прямолінійний, серйозний.
У лютому 2023 року став на захист цілісності, суверенітету й незалежності нашої держави від російської навали. Був командиром механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А4007.
30 листопада 2023 року Тарасенко Олександр Миколайович загинув внаслідок мінометного обстрілу противника біля населеного пункту Авдіївка Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання, самовіддано захищаючи кордони України.
Похований 08 грудня 2023 року в с. Южне Прилуцького району Чернігівської області.
Без батька залишилося двоє неповнолітніх дітей: семирічна донька та трирічний син.
Народився 21 березня 1997 року в с-щі Тростянець Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області.
Закінчив Тростянецьку ЗОШ І-ІІІ ступенів у 2014 році. Шкільні та юнацьки роки минали в рідному селищі.
Професію зварювальника здобув у м. Прилуки. За спеціальністю працював в Ічнянському сільськогосподарському підприємстві.
Строкову службу проходив у лавах ЗСУ.
Після завершення служби працював на підприємстві «Чиста вода» в м. Києві.
Дружелюбний, працьовитий, завжди допомагав тим, хто цього потребував.
З початком повномасштабного вторгнення військ російської федерації в Україну у лютому 2022 року Микола став на захист незалежності, суверенітету й територіальної цілісності нашої держави в рядах Національної гвардії України на території Дніпропетровської області, пройшовши навчання у військовій часті в Німеччині.
Молодший сержант, гранатометник 2-го відділення 2-го взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) батальйону оперативного призначення військової частини 3102 Національної гвардії України загинув під час виконання бойового завдання 20 грудня 2023 року на території Серебрянського лісу Луганської області внаслідок мінометного обстрілу.
Похований 24 грудня 2023 року у селищі Тростянець Прилуцького району Чернігівської області.
Микола одружений не був. Без його підтримки залишалася мати та молодший брат.
.jpg)
Спочатку навчався у Бережівській середній школі, потім - у Сокиринському ПТУ, де отримав професії водія, тракториста, бджоляра.
До 1992 року працював водієм у ПОСП «Бережівка», після того поїхав до м. Києва, де теж працював водієм.
У столиці знайшов свою долю, Ольгу Олександрівну, створив сім’ю. Має двох синів: Максима й Сергія.
Протягом останніх років проживав у смт Гостомель, працював на летовищі імені Антонова.
З початком повномасштабного вторгнення Юрій Тарасович евакуював свою родину на Вінничину разом із домашніми улюбленцями, собаками, яких він просто обожнював. Сам же почав волонтерити: підвозив продукти харчування та предмети першої необхідності мешканцям окупованих територій.
Потрапив у полон, а після повернення додому, в смт Гостомель, побачив зруйноване власне житло, вбитих знайомих, і відразу ж вирішив вступати до лав ЗСУ, щоб боронити країну від російського агресора – окупанта.
Протягом трьох тижнів перебував на навчаннях, після чого був направлений до Донецької області, н.п. Діброва, де і загинув під час виконання завдань за призначенням у віці 45 років 06 травня 2022 року.
Солдат Круш Юрій Тарасович похований 28 травня 2022 року на сільському кладовищі в с. Бережівка.
Народився 21 жовтня 1966 року в с. Іваниця Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області.
Навчався в Іваницькій середній школі, після закінчення якої вступив до Прилуцького гідромеліоративного технікуму.
Проходив строкову службу в Прибалтиці, після завершення якої працював електриком у рибному господарстві. Виховав двох дітей – Віталія і Марину.
У лютому 2015 року Олег Станіславович отримав повістку та відбув до військового навчального центру «Десна» Чернігівської області, де півтора місяці проходив перепідготовку, після чого був відправлений у зону бойових дій у складі зенітно – ракетного полку 39/10, який розташовувався в н.п. Курахово, біля Мар'їнки.
Військова посада – старший оператор.
У 2016 році Олег Даценко підписав контракт із ЗСУ та воював у складі ракетно – зенітної частини 38/80, потім - у розвідці 42-го батальйону 57-ї бригади поблизу с. Водяне, під Донецьком.
У 2019 році у зв’язку з тяжким захворюванням був звільнений у запас та повернувся додому.
Два роки боровся з недугою.
Помер 18 серпня 2020 року.
Похований у с. Іваниця Прилуцького району Чернігівської області.
Народився 17 грудня 1976 року в с. Іваниця Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області.
Протягом десяти років навчався в Іваницькій середній школі.
Строкову службу проходив у повітряно – десантних військах. Після завершення служби працював у рибному господарстві, потім - у ПрАТ «Нива плюс» у рідному селі.
Обожнював постійних рух. Був спортивним, енергійним, доброзичливим, завжди допомагав не лише своїм односельцям, а й тим, хто цього потребував. Довгий час був капітаном місцевої футбольної команди.
Виховував сина Святослава, 2019 року народження, якого дуже любив.
У жовтні 2022 року був призваний до лав Збройних Сил України.
Службу проходив у складі військової частини А4017 на посаді стрільця – помічника гранатометника, мужньо обороняючи рідну землю та даючи гідну відсіч ворожим окупаційним війським.
Загинув 26 листопада 2022 року під час участі у бойових діях за звільнення селища Спірне Донецької області.
Похований 06 лютого 2023с року в с. Іваниця Прилуцького району Чернігівської області.
Народився 27 червня 1990 року в с. Іваниця Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області.
Після закінчення 11 класу місцевої школи навчався в Прилуках на електрогазозварника.
Військову строкову службу проходив у Десні у танкових військах, а після її завершення працював монтером Іваницької філії «Укртелекому».
Згодом Олександр переїхав до м. Києва, де разом із молодшим братом Олегом працював в автосервісі.
Після ДТП, в результаті якої отримав тяжкі травми, знову вернувся до рідної Іваниці. Працював у місцевому сільгосппідприємстві.
Найбільшим його захопленням були мотоцикли.
У липні 2022 року був призваний до лав Збройних сил України. Проходив навчання у м. Житомирі протягом місяця.
Гранатометник, воював у м. Краматорську, згодом - під Новомихайлівкою на Донеччині.
24 лютого 2023 року під Новомихайлівкою Донецької області, внаслідок вогневого обстрілу позицій з повітря, отримав тяжке поранення. Був доставлений до військового шпиталю в м. Дніпропетровськ, де і помер від значної крововтрати.
Похований 4 березня 2023 року в с. Іваниця Прилуцького району Чернігівської області.
Олександр одружений не був. Без його підтримки залишилися мама, сестра – близнючка та молодший брат.
Народився 10 березня 1986 року в с. Іваниця Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області.
Після закінчення 11 класу місцевої школи вступив до Харківського національного університету, філіалу Кіровоградського юридичного інституту внутрішніх справ, де здобув професію слідчого.
Працював в Ічнянському РВ Національної Поліції України у Чернігівській області. Олександр був відданий своїй справі, захоплювався нею.
Обожнював як активний відпочинок, так і риболовлю.
За оперативне розкриття справ отримував підвищення звання.
У 2014 році, після початку антитерористичної операції, як працівник поліції, потрапив у зону АТО на 45 діб, після повернення звідки більше не зміг виконувати свої обов’язки через хворобу, що виникла в наслідок участі в антитерористичній операції.
Життя Олександра обірвалося 20 серпня 2019 року після тривалої боротьби з важкою хворобою, набутою в зоні АТО.
Похований у с. Іваниця Прилуцького району Чернігівської області.
Без батька залишилася донька Маргарита 2009 року народження.
Народився 06 березня 1982 року в с. Купина Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області.
Закінчив Петрушівську неповну середню школу, а потім продовжив навчання в Ічнянському професійно – технічному училищі, де здобув спеціальність «водія».
Після досягнення призовного віку поповнив ряди строковиків військової служби у м. Бровари та Гончарівському.
Після завершення служби працював водієм у ПрАТ «Нива плюс» у рідному селі. Також їздив на заробітки до м Києва, працював у КП «Добробут» Парафіївської селищної ради.
Під час роботи у НІКЗ «Качанівка» був мобілізований в АТО. Із 30 січня 2015 року до 20 квітня 2016 року воював на Донеччині та Луганщині, захищаючи східні кордони нашої держава від ворога. Отримав статус учасника бойових дій.
З початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну знову був мобілізований 25 січня 2023 року. Воював на посаді стрільця – помічника гранатометника, мужньо захищаючи рідну землю від агресора.
Був доброзичливим, відповідальним, не цурався роботи, допомагав тим, хто цього потребував.
Загинув 16 серпня 2023 року під час участі у бойових діях за звільнення населеного пункту Старомайорське Волноваського району Донецької області.
Похований 23 серпня 2023с року в смт Парафіївка Прилуцького району Чернігівської області, де проживає його родина.
Без батька залишилася сімнадцятирічна донька Богдана.
Народився 13 січня 1985 року в с. Новогупалівка Вільнянського району Запорізької області.
У 1996 році родина Сергія Григоровича переїхала до с. Купина Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області
Закінчив Іваницьку середню школу, а потім продовжив навчання в Ічнянському професійно – технічному училищі, проте не закінчив, адже довелося рано розпочати працювати самому у місцевому господарстві ПрАТ «Нива плюс».
Коли досяг призовного віку, то поповнив ряди строковиків військової служби.
Після завершення служби повернувся працювати у ПрАТ «Нива плюс». Також їздив на заробітки до м Києва.
У 2014 році був мобілізований в АТО.
З початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну знову був мобілізований 06 вересня 2022 року. Воював на посаді навідника кулеметного взводу в/ч А4640, захищав кордони України від країни – агресора.
Був запальним, але відповідальним, допомагав тим, хто цього потребував, не вагаючись виконував будь – які прохання й доручення, не цурався роботи.
Солдат Прокопець Сергій Григорович загинув 11 серпня 2023 року під час виконання бойових завдань, пов’язаних із захистом Батьківщини, у районі населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області.
Похований 30 серпня 2023 року в с. Іваниця Прилуцького району Чернігівської області, де проживає його родина.
Без батька залишився трирічний син Андрій.
Народився 7 липня 2002 року в с. Іваниця Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області у багатодітній родині.
Навчався в Іваницькій ЗОШ І-ІІІ ступенів протягом дев’яти років, а потім - у Дігтярівському професійному аграрному ліцеї, де здобував професію слюсаря та водія різних транспортних засобів.
Завжди брався за будь – яку справу, не цурався ніякої роботи, адже змалку звик допомагати родині. Спробував себе і на будівництві, й на різних оптових базах.
Був компанійським, життєлюбним, веселим юнаком, люблячим сином, братом, онуком.
У 2021 році вирішив піти на військову службу за контрактом. У кінці серпня розпочав навчання в Житомирі, а жовтні 2021 року прийняв присягу.
Старший стрілець десантно- штурмової роти в/ч А 1910.
Під час служби в Івана було оперативне втручання, тому отримав місяць «відпочинку», але вдома знаходився недовго й повернувся на службу раніше.
Загинув 20 травня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Довгеньке Ізюмського району Харківської області на 21 взводному опорному пункті внаслідок ведення танкового обстрілу противником.
Похований 24 травня 2022 року в с. Іваниця Прилуцького району Чернігівської області.
Указом Президента № 24/2023 від січня 2023 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Народився 29 грудня 1962 року в смт Парафіївка Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області.
Закінчив місцеву школу, потім навчався в м. Люботин, де здобув професію машиніста потяга. Певний період часу працював робітником транспортного цеху Парафіївського цукрового заводу.
Був одружений. Разом із дружиною виховали двох дітей, сина та доньку.
З початком антитерористичної операції 2014 року брав участь у бойових діях на Сході України.
У 2016 році через тяжке захворювання був демобілізований.
Помер 22 квітня 2021 року внаслідок хвороби, набутої в АТО.
Похований в смт Парафіївка Прилуцького району Чернігівської області.
Народися 20 серпня 2002 року в смт Парафіївка Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області у багатодітній родині.
Отримав повну загальну середню освіту в Парафіївській загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів Парафіївської селищної ради.
Був товариським, любив життя, завжди допомагав матері, брату та сестрам.
Був призваний на строкову службу у 18 – річному віці.
Через три місяці служби підписав контракт, термін якого мав би закінчитися у вересні 2023 року.
Служив у 30-ій окремій механізованій бригаді імені Костянтина Острозького на посаді гранатометника.
У ніч на 13 березня 2023 року разом із побратимами потрапив під артилерійський обстріл збоку збройних сил російської федерації поблизу н.п.Никифорівка Донецької області та отримав тяжкі поранення.
Бойченку Євгенію зробили чотири надскладних операції, проте його серце не витримало.
Помер 20 березня 2023 року у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені Мечникова в м. Дніпро.
Похований 23 березня в смт Парафіївка Прилуцького району Чернігівської області.
Народився 20 листопада 1976 року в смт Парафіївка Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області.
Середню світу здобув у місцевій школі.
Навчався в автошколі м. Прилуки, де отримав водійські права.
Працював водієм цеху механізації Парафіївського цукрового заводу.
Разом із дружиною Іриною виховали двох доньок.
З початком антитерористичної операції 2014 року брав участь у бойових діях на Сході України, а саме з 1 вересня 2014 року.
Разом із побратимами потрапив до «іловайського котла». Живим залишився, проте до виконання бойових завдань повернутися не зміг через складний перелом ноги, який отримав у бліндажі, переохолодження та запалення легень.
Помер 31 жовтня 2020 року внаслідок травми та захворювань, отриманих в АТО.
Похований в смт Парафіївка Прилуцького району Чернігівської області.
Народився 11 жовтня 1983 року в м. Остер Чернігівської області.
Повну загальну середню освіту отримав у Парафіївській середній школі.
Працьовитий, дружелюбний, завжди допомагав тим, хто цього потребував. Не цурався ніякої роботи, охоче брався за будь – яку справу.
Працював на фермі ТАС «АГРО - ПІВНІЧ» дояром.
З початку повномасштабного вторгнення армії російської федерації в Україну деякий час перебував на блок-посту, а після проходження навчання потрапив на Схід нашої держави, де разом із побратимами захищав суверенітет і цілісність України.
Солдат Бородавко Сергій Олександрович загинув 26 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання на північно – східній околиці м. Бахмут Донецької області під час мінометного обстрілу підрозділами збройних сил російської федерації, отримавши поранення, несумісні з життям.
Похований 04 березня 2023 року в смт Парафіївка Прилуцького району Чернігівської області.
Народився 24 серпня 1992 року в смт Парафіївка Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області.
Навчався в Парафіївській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, Чернігівському ліцеї з посиленою військово - фізичною підготовкою, Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба.
Рано залишився сиротою. Його вихованням займалася бабуся.
Життєрадісний, серйозний, наполегливий, цілеспрямований, з почуттям гумору, дружелюбний, захоплювався поезією, відмінно грав на гітарі, писав пісні, завжди допомагав тим, хто цього потребував, вірний товариш, люблячий онук і брат, обожнював бути вільним і незалежним. Ппрофесія пілота була його улюбленим хобі.
З 2014 року Дмитро обіймав різні посади: льотчика авіаційної ланки авіаційної ескадрильї, старшого льотчика авіаційної ланки авіаційної ескадрильї, заступника командира авіаційної ескадрильї, командира авіаційної ланки авіаційної ескадрильї та весь цей час самовіддано і мужньо захищав українське небо від російської навали.
Свої бойові вильоти виконував на легендарному літаку Су-24 МР.
12 жовтня 2022 року пілот майор Дмитро Бортник загинув під час виконання бойового завдання з радіотехнічної розвідки в с. Жоржівка на Полтавщині.
Похований у м. Старокостянтинів Хмельницької області.
Указом Президента України № 627/2022 від 6 вересня 2022 року нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Був одружений. Не встиг відчути себе батьком, адже донька Домініка народилася 20 лютого 2023 року.
Народився 20 серпня 1993 року в смт Парафіївка Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області.
Навчався в Парафіївській середній школі № 2.
У 2012 році закінчив Чернігівській залізнично - дорожній технікум за спеціальністю машиніст.
Був люблячим сином і старшим братом – захисником для молодшої сесрти, скромним, вихованим, цінував справедливість, дружбу, прислухався до думок інших, але мав свою власну точку зору.
Строкову військову службу проходив у військовій частині с. Десна Чернігівської області.
З початком антитерористичної операції 2014 року виявив бажання добровільно взяти участь у виконанні бойових завдань. Разом із побратимами потрапив до м. Слов’янськ Донецької області.
Помер 14 квітня 2015 року внаслідок хвороби, набутої в АТО.
Похований в смт Парафіївка Прилуцького району Чернігівської області.
Народився 14 вересня 1989 року в м. Балаклія Харківської області.
Через кілька років разом із мамою та молодшою сестрою змінили місце проживання й переїхали до смт Парафіївки Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області.
Повну загальну середню освіту отримав у місцевій школі. Далі було навчання у Сєвєродонецькому університеті імені Даля, де отримав спеціальність «психологія».
Товариський, виважений, наполегливий, відповідальний, люблячий син і брат, не шкодував власного часу й сил для допомоги іншим. Завжди позитивно ставився до того, що відбувалося навколо. Ніколи ні на що не скаржився.
Був призваний на строкову службу у в/ч м. Десна на Чернігівщині, де і залишився працювати.
Загинув 17 травня 2022 року під час обстрілу військової частини м. Десни Чернігівської області.
Похований у м. Києві.
Народився 30 червня 1971 року в с. Петрушівка Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області.
Повну загальну середню освіту здобув у с. Горобіївка Бориспільського району Київської області. Потім було навчання у Сокиринському технікумі, де отримав спеціальність тракториста.
Після строкової служби повернувся до смт Парафіївка, де довгий час працював трактористом, а трохи згодом - дояром на місцевій фермі ім. Тельмана.
Протягом останніх десяти років працював охоронцем у мережі магазинів АТБ.
Був багатодітним батьком. Разом із дружиною Наталією виховали чотирьох спільних дітей та двох дітей дружини. Завжди дбав про родину, любив і цінував своїх рідних та близьких, багато працював, відповідально ставився до виконання будь – яких обов’язків.
З початком повномасштабного вторгнення виявив бажання добровільно захищати суверенітет і цілісніть України.
Матрос Курбаль Сергій Михайлович загинув 21 грудня 2022 року В н.п. Макіївка Сватовського району Луганської області від поранень, несумісних із життям, внаслідок танкового обстрілу.
Похований в смт Парафіївка Прилуцького району Чернігівської області.
Народився 15 серпня 1971 року в селі Розкопне Погребищенського району Вінницької області.
Працював на робітничих професіях у сфері будівництва.
На військову службу за частковою мобілізацією призваний 01 серпня 2014 року та зарахований до списків особового складу військової частини А1048 як військовослужбовець, мобілізований захищати кордони Українського суверенітету.
16 липня 2015 року виключений зі списків особового складу військової частини у зв’язку зі звільненням з військової служби у запас по закінченню строку служби.
До Збройних Сил України призваний 28 квітня 2022 року.
Солдат, водій 1 ремонтно-відновлюваного батальйону бронетехніки військової частини А1586 (смт Новогуйванськ Житомирської області).
Помер 15 листопада 2022 року (ішемічний інсульт головного мозку).
Похований у селищі Тростянець Прилуцького району Чернігівської області.
Народився 27 березня 1996 року в селі Верескуни Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області.
Навчався у Ніжинському медичному коледжі.
У структурі ДСНС України працював з 2016 року.
Прапорщик служби цивільного захисту. Фельдшер-рятувальник пошуково-рятувальної групи пошуково-рятувальної і парашутно-десантної служби Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України.
23 лютого 2022 року заступив на бойове чергування щодо пошуково-рятувального забезпечення в єдиній системі проведення авіаційних робіт із пошуку, рятування та пожежогасіння на аеродромі «Ніжин». Уночі, 24 лютого 2022 року, збоку російської федерації розпочався масований ракетний обстріл по об’єктах інфраструктури м. Ніжин. Пряме влучання крилатої ракети типу «Калібр» сталося близько 5:30 ранку. Ворог поцілив у командно-диспетчерський пункт. Від отриманих травм Вадим Миколенко загинув на місці..
Похований у місті Ніжин.
Указом Президента України № 79/2022 від 28 лютого 2022 року «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
На будівлі Ніжинського фахового медичного коледжу 16 листопада 2022 року встановлена меморіальна дошка.
Народився 10 грудня 1975 року в с. Рубіж Городнянського району Чернігівської області.
Після закінчення 9 класу Городнянського інтернату здобув професію токаря холодної обробки металів. Потім змінив місце проживання, переїхавши жити до брата у с. Южне Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області.
З початком АТО на Сході України був мобілізований 11 березня 2015 року.
З липня 2015 року виконував бойові завдання в 14-й окремій пантонній роті.
Місце постійної дислокації було поблизу Новоайдара Луганської області.
Разом із Сергієм на Східному фронті воював і його брат Микола.
Після повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну знову повернувся на фронт.
Помер 30 травня 2023 року неподалік н.п. Дружківка Донецької області в наслідок нещасного випадку.
Похований 02 червня 2023 року в селі Южне Прилуцького району Чернігівської області.
Народився 2 червня 1985 року у селі Южне Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області.
Навчався в Ічнянському ПТУ № 37, працював у Прилуцькій держслужбі охорони.
Військову службу в армії проходив зв’язківцем в Гостомислі.
Повістку з військомату отримав 4 березня 2014 року. 19 березня був направлений у військову частину м. Гончарівське. Після підготовки увійшов до складу 1-го зенітно-ракетного дивізіону 1-ї танкової бригади. Від Дмитрівки у липні бойовий шлях Євгена проходив через Луганський аеропорт до блокпостів між Александрівкою і с. Жовтим, потім знову перебування у Дмитрівці, після чого наступне несення служби на блокпостах у Сватово, Старобільську. Влітку під час активізації наступу сепаратистів командир відділення і ряд побратимів потрапили в полон, пізніше їх обміняли.
8 вересня Євген Загорулько прибув у Гончарівськ, потім відбув 12-денну відпустку, після чого виконував бойові завдання та їздив у розвідку в районі Старобільська, Волновахи, у листопаді знову у Сватово. 10 листопада підрозділ був виведений із зони АТО.
З початком повномасштабного вторгнення російської федерації Євген долучився до складу Збройних Сил України, потрапивши на службу до військової частини А 1376 на посаду оператора взводу протитанкових керованих ракет. Разом із побратимами він самовіддано захищав рідну землю від ворожої навали.
12 листопада 2022 року Загорулько Євген загинув у результаті поранень, несумісних із життям, отриманих під час боїв за оборону м. Бахмут Донецької області.
Похований 19 листопада 2022 року в с. Южне Прилуцького району Чернігівської області.
На фасаді приміщення Южненського ліцею Парафіївської селищної ради 31 травня 2023 року встановлена меморіальна дошка на честь загиблого воїна.
Народився 12 січня 1977 року в с. Сильченкове Талалаївського району Чернігівської області.
Військову службу проходив у м. Житомирі, потім служив в Ізяславі Хмельницької області в танкових військах. Військове звання - сержант.
10 березня 2015 року був мобілізований та направлений в м. Остріг, потім у Яворів на перепідготовку. 23 липня 2015 року бійці у складі 24-ї бригади прибули в зону бойових дій на Луганщину, в с. Кримське.
Андрій Кітов був розвідником - сапером, а також вогнеметником.
24 квітня 2016 Андрій демобілізувався на повернувся до мирного життя.
Після подій 24 лютого 2023 року він долучився до лав Захисників України та розпочав службу на посаді оператора відділення радіорозвідки військової частини А1815.
Мужньо виконував свій військовий та громадянський обов'язок із захисту територіальної цілісності та недоторканості України.
20 січня 2023 року загинув від поранень, несумісних із життям, унаслідок військових дій в селі Времівка на Волноваського району Донецької області.
21 січня 2023 року похований у селі Южне Прилуцького району Чернігівської області.
I
.png)
.jpeg)
Людям із порушенням зору
.png)
meet_your_child.jpg)
