Тарасенко Сергій Іванович народився 31 серпня 1976 року в селі Хмелів  Баришівського району Київської області. Закінчив Баришівську загальноосвітню школу. Після закінчення школи здобув дві професії каменяра та шофера. До мобілізації проживав і працював в м.Харків на підприємстві по виготовленню вікон. Батько трьох дітей, мав уже  п'ять онучок. Призваний на військову службу 17 жовтня 2023 року Слобідським ОРТЦК та СП м.Харків.Загинув стрілець-помічник гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А4741, рядовий ТАРАСЕНКО Сергій Іванович, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність, 07 липня 2024 року поблизу населеного пункту Часів Яр Бахмутського району Донецької області. Йому назавжди  47 років…  Поховали  Героя  на сільському кладовищі у селі Заїзд  Прилуцького району Чернігівської області.

 

Народився Яременко Олександр Сергійович 31 грудня 1999 року в с.Миколаївка Прилуцького району Чернігівської області. З 2007 по 2016 рік навчався у Погребівській ЗОШ І-ІІ ступенів. Потім навчався у Прилуцькому професійному  ліцеї. Після закінчення навчання працював у ТОВ «Агрофірма Миколаївка». З початком повномасштабного вторгнення, не вагаючись, у березні 2022 року  Олександр підписав контракт, ставши  на захист суверенітету, територіальної цілісності України та кожного з нас.

Загинув військовослужбовець, старший солдат, навідник 2 гранатометного відділення  гранатометного взводу роти вогневої підтримки  1 батальйону оперативного призначення в/ч 3027 Національної гвардії України Яременко Олександр Сергійович 04 червня 2024 року під час оборони смт Стельмахівка Сватівського району Луганської області дорогу, захищаючи до  останнього подиху   суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Він  так і не встиг створити свою сім’ю… Йому назавжди  24…

У глибокій скорботі залишилися без сина мати  Яременко Валентина Григорівна  і батько Яременко Сергій Іванович, без брата Дмитро, без  вірного друга та мужнього бійця рідні, друзі, побратими.

Поховали Героя на місцевому сільському кладовищі в с.Миколаївка Прилуцького району Чернігівської області.

 

 

 

Народився  Єдінов Євгеній Анатолійович 29 вересня 1983 року  в м.Бровари. У с.Білорічиця Прилуцького району сім’я Героя переїхала у 1994 році. З 6 по 11 клас Євгеній навчався в Білорічицькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Після закінчення школи пішов на строкову службу до Збройних Сил України. З 2014 року по 2015 рік став на захист Східних кордонів нашої держави – брав участь в Антитерористичній операції. Працював на різних посадах у м.Києві. З перших днів повномасштабного вторгнення рф на територію України став на захист суверенітету та територіальної цілісності нашої держави. Був призваний на військову службу Прилуцьким РТЦК та СП 24 лютого 2022 року. Євгеній  був справжнім сміливим воїном, готовим ціною власного життя прикрити побратимів.

Відданий військовій присязі на вірність Українському народу  молодший сержант, командир 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу  1 стрілецької роти   в/ч А7330 Збройних сил України Єдінов Євгеній Анатолійович загинув  14 квітня 2024 року поблизу населеного пункту Бердичі Покровського району Донецької області при виконанні бойового завдання  під час ротації особового складу, отримавши в результаті мінометного обстрілу тяжкі поранення, які були несумісні з життям. Йому назавжди 40  років… Неодружений. Герой так і не встиг створити власну сім’ю.

Без сина у глибокому смутку залишилися батьки Героя: мати Ольга Віталіївна та батько  Анатолій Євгенович, без рідного брата –   Михайло Анатолійович та  Віталій Анатолійович.

Був нагороджений медаллю учасника АТО.

Отримав відзнаку Президента України «За оборону України».

           Поховали  Героя  на сільському кладовищі у селі Білорічиця Прилуцького району Чернігівської області.

 

 

Позивний  «Рудий»

Руденко Олександр Андрійович  народився 17 березня 1995 року у селі Червона Слобода Недригайлівського району Сумської області. Проживав і навчався в селі Переволочна. Далі пішов на строкову службу в м.Чернігів. У 2015 році одружився,  у 2017 році народився син Єгор. 18 травня 2015 року  прийшов працювати затягувальником взуття у ТОВ «Алітоні». Роботу виконував вчасно і якісно. Зарекомендував  себе як доброзичлива, чуйна і відповідальна  людина.

Після вторгнення рф на територію України 15 квітня 2022 року пішов на службу, ставши на захист суверенітету та територіальної цілісності  нашої держави. Отримав звання молодшого сержанта.

08 грудня 2023 року  при виконанні бойового завдання молодший  сержант, командир взводу 1 роти  20 окремого батальйону спеціального призначення Збройних сил України Олександр Руденко був важко поранений  у селі Велика Новосілка Донецької області. Лікувався у м.Дніпро, потім  у м.Київ. Але, на жаль,  24 грудня 2023 року серце Героя не витримало… Без  сина залишилася мати  Світлана Миколаївна,  без  чоловіка залишилася дружина Аліна, без батька залишився  син Єгор. Олександру назавжди буде 28 років.

07 квітня 2023 року був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест».

15 квітня 2023 року нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу». Отримав посвідчення учасника бойових дій, а також  грамоти та подяки.

Нагороджений Почесною відзнакою Сухополов’янської сільської ради «ЗАХИСНИК УКРАЇНИ - ГЕРОЙ СУХОПОЛОВ’ЯНСЬКОЇ ГРОМАДИ».

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Похований  Герой   на  «Алеї Героїв» (цвинтар Горова Білещина) у м.Прилуки.

 

 

         Народився  Ситник Андрій Геннадійович 21 червня 1986 року в м.Прилуки. Закінчив школу  у с.Мазки Прилуцького району. Строкову службу проходив у танкових військах у селищі Десна. Після служби працював на підприємстві в місті Києві. Зрозумівши, що його покликанням та улюбленим заняттям є робота з землею, повернувся додому допомагати батькам у веденні фермерського господарства та розвитку сімейного бізнесу.  Андрій був дуже доброю, чуйною та справедливою людиною.  На початку повномасштабного вторгнення без вагань та зі словами: «Що я скажу своїм  дітям, де я був, коли почалася війна?» Андрій Ситник став на захист Батьківщини. 

Мужньо виконуючи свій військовий обов’язок, молодший сержант, стрілець-санітар 2 механізованого відділення 3 механізованого   взводу 1  механізованої  роти  3 механізованого  батальйону   в/ч А4053 Збройних сил України неподалік населеного пункту Лиман Перший Дворічанського району Харківської області 12 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання по виявленню та знищенню сил противника, отримавши поранення несумісні з життям,   Андрій Геннадійович Ситник загинув. Герою  назавжди 37.

У глибокій скорботі залишились батьки Андрія мама Валентина Миколаївна, батько Геннадій Васильович, син  Вова, рідні, друзі, побратими.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Нагороджений Почесною відзнакою  Прилуцької міської ради «ЗАХИСНИК УКРАЇНИ — ГЕРОЙ ПРИЛУЦЬКОЇ ГРОМАДИ».

Поховали Героя на місцевому сільському кладовищі в с.Мазки Прилуцького району Чернігівської області.

 

 

          Рябовол Сергій Миколайович народився 15 січня 1982 року в  селі Заїзд Прилуцького району Чернігівської області. Навчався в Заїздській загальноосвітній школі. Після закінчення школи вступив до  Дегтярівського СПТУ, де здобув професію тракториста. 2000-2002 рік – служба в Збройних Силах України. Працював за професією трактористом  в м.Прилуки на ефіроолійному комбінаті до закриття підприємства. Потім продовжив свій трудовий шлях на будовах міста Києва. Був призваний на військову службу 12 травня 2022 року.

06 жовтня 2022 року старший  солдат   45 стрілецького   батальйону  розвідувальної   групи  в/ч А4062 Збройних сил України Сергій Рябовол отримав тяжкі  травми  в районі населеного пункту Новобахмутівка Покровського району Донецької області. Перебував на  тривалому лікуванні, але, на жаль,  серце Героя не витримало…  Старший  солдат  Рябовол Сергій Миколайович помер 13 вересня  2023 року. Смерть Сергія  – непоправна втрата для рідних, друзів, для громади та всієї України.         

      Поховали Героя на місцевому сільському кладовищі в с.Заїзд Прилуцького району Чернігівської області.

 

 

 

Пітель Володимир Григорович народився 15 лютого 1970 року в селі Мазки Прилуцького району Чернігівської області. Проживав у с. Мазки. Навчався в Мазківській восьмирічній школі. Дев’ятий клас закінчував у Дідівській середній школі.

Після 9 класу навчався в Прилуцькому гідромеліоративному технікумі за спеціальністю «електрик». Після закінчення технікуму пішов служити до армії. 2 роки служив на аеродромі «Байконур». Повернувся у село Манжосівка, де працював оператором у шкільній котельні. Більшу частину робочого шляху працював у селі Мазки в товаристві «КрокУкрЗалізБуд».

16 червня 2023 року був призваний до лав Збройних сил України по мобілізації. Пішов не вагаючись виконувати свій обов’язок перед країною. З 16 червня по 23 серпня був на навчанні у селищі Гончарівське. Перший місяць навчався, а другий - був інструктором по підготовці воїнів.

26 серпня Володимира перевели у населений пункт Авдіївка Покровського району Донецької області в зону військових дій, де він служив стрільцем-санітаром механізованого відділення, механізованого взводу, механізованої роти, механізованого батальйону військової частини А4007.

06 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання солдат, стрілець-санітар механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону в/ч А4007 Збройних Сил України Пітель Володимир Григорович загинув внаслідок мінометного обстрілу противника в районі населеного пункту Авдіївка Покровського району Донецької області. В скорботі залишилась мама Лідія Іванівна.

Поховання Героя відбулося  на сільському кладовищі у селі Манжосівка Прилуцького району Чернігівської області.

 

 

 

Народився Котович Артур Васильович 31 жовтня 1992 року в м. Одеса. В дитинстві сім’я переїхала на проживання до м. Прилуки. Артур закінчив Прилуцьку загальноосвітню школу №13. Після закінчення школи вступив до Прилуцького гідротехнікуму на спеціальність «електрифікація». Подальше навчання продовжив у Рівненському університеті водного господарства та природокористування. Працював в Прилуцькому РЕМ, тютюновій компанії, ТОВ «Алітоні». Артур по життю завжди був доброзичливим, веселим, швидким.

Наступного дня після початку повномасштабного вторгнення пішов до Прилуцького центру комплектування та соціальної підтримки і записався добровольцем до лав Збройних сил України. Проходив військову підготовку в одній з країн Прибалтики. Служив солдатом, стрільцем-снайпером механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А4712 Збройних сил України.

На жаль, серце Героя перестало битися  06 липня 2023 року в результаті ворожого артилерійського обстрілу противника в районі населеного пункту Жереб’янки Василівського району Запорізької області. Йому назавжди 30…

У скорботі залишилися мама  Наталія Вікторівна, батько  Василь Олександрович, бабуся  Марія Федорівна, брати  Денис та Михайло, сини – Данило  та Тимофій, дружина – Катерина.

Поховали  Артура Котовича  на  «Алеї Героїв» (цвинтар Горова  Білещина) у м.Прилуки. 

 

У 2005 році переїхав з міста Прилуки до села Пирогівці Прилуцького району. З 2008 по 2016 роки працював монтером колії 4-го розряду робочого відділення  третього відділку Державного підприємства «Південна залізниця» міста Прилуки.

 У липні 2022 року добровільно пішов на захист держави та проходив службу солдатом, майстром ремонтного відділення бронетанкової техніки взводу технічного забезпечення 2 штурмового батальйону в/ч А4010 Збройних сил України.

Загинув Олександр 29 грудня 2022 року внаслідок штурмових дій противника в районі населеного пункту Нью-Йорк  Донецької області. Олександр був дуже доброю людиною, завжди був готовий прийти на допомогу всім, кому вона була потрібна. Про таких, як Олександр говорять – «Людина з великої літери». Йому назавжди буде 37 років…

У скорботі залишилися мама  Бабенко Надія Василівна,  брат  Віталій,  сестри  Тетяна, Наталія та Катерина,  а також  5 племінниць та 6 племінників.

Поховали  Олександра Бабенка  на  «Алеї Героїв» (цвинтар Горова  Білещина) у м.Прилуки. 

 

  

Народився 16 березня 1986 року в селищі Димер Вишгородського району Київської області.

Згодом родина переїхала у село Смош Прилуцького району, де Дмитро закінчив навчання в середній школі. Освіту здобував у Прилуцькому фаховому технічному коледжі за спеціальністю «електрифікація».

Дмитро Валерійович був працівником комунального підприємства «Прилукитепловодопостачання». Ще до початку повномасштабного вторгнення 2014-2015 роках ніс службу в зоні проведення Антитерористичної операції (АТО).

24 лютого 2022 року призваний на службу Прилуцьким РТЦК та СП. Відданий військовій присязі на вірність українському народу старший механік-водій 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу механізованої роти в/ч А7330  Сил територіальної оборони Збройних сил України, молодший сержант Дмитро Шень загинув 05 липня 2023 року в результаті отриманих поранень несумісних з життям під час стрілецького бою з ворожою ДРГ в районі н.п. Білогорівка Сєверодонецького району Луганської області.

Нагороджений Почесною відзнакою  Прилуцької міської ради «ЗАХИСНИК УКРАЇНИ — ГЕРОЙ ПРИЛУЦЬКОЇ ГРОМАДИ».

Похований   Герой на  «Алеї Героїв» (цвинтар Горова Білещина) у м.Прилуки Чернігівської області.

 

Остапенко Сергій Миколайович  народився 09 жовтня 1985 року в селі Охіньки. У 2003 році закінчив Охіньківську ЗОШ І-ІІІ ступенів. Проходив строкову військову службу у Житомирі, Броварах. Після завершення строкової військової служби одружився та проживав у місті Бориспіль.

Після повномасштабного вторгнення 27 лютого 2022 року вступив до ЗСУ. Проходив навчання у Львові.

Відданий військовій присязі, вірний українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність солдат, стрілець взводу   охорони роти охорони  9 батальйону охорони  в/ч А2215  Збройних сил України   Сергій Остапенко загинув 16 квітня 2023 року в районі Авдіївки Донецької області.

У загиблого залишилася дружина і  донька. Батьки померлого Микола Васильович та Наталія Анатоліївна проживають у селі Охіньки Охіньківського старостинського округу громади.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Нагороджений відзнакою Президента України Володимира Зеленського «За оборону України» (посмертно).

Нагороджений Пам’ятною грамотою на знак глибокої вдячності за жертовне служіння у лавах Збройних сил України від Головнокомандувача  Збройних Сил України  Валерія Залужного (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «Комбатантський хрест» (посмертно).

У рамках відзначення Дня Соборності України, 22 січня 2024 року, біля приміщення Охіньківської  ЗОШ І-ІІІ ступенів  в с.Охіньки  відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь Героя Сухополов’янської громади з Охіньківського старостинського округу Остапенка  Сергія Миколайовича.

Похований Герой у місті Бориспіль Бориспільського району Київської області.

 

 Позивний «Том»

Лозовий Сергій Миколайович народився 30 липня 1975 року в місті Прилуки Чернігівської області. Навчався в середній  школі № 13. Професію електрогазозварювальника отримав в СПТУ-34.

З 1993 по 1995 рік служив у Збройних силах України (м. Київ). Працював у АТП-17407 зварювальником, згодом в охоронній фірмі «Група 4» водієм.

З 13 березня 2015 року брав безпосередню участь у Антитерористичній операції (АТО) на території Донецької області в бригаді 57 окремої мотопіхотної бригади в/г В4533 (м. Кіровоград). Був старшим навідником 3-го гранатометного відділення.

З 03 червня по 03 грудня 2019 року згідно контракту служив у в/ч А 1376 бригада 58 (м. Конотоп). Був призначений старшим навідником реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї.

21 квітня 2022 року - в ЗСУ. Проходив навчання в смт. Десна (бригада 66 в/ч А 7014). Служив на посаді старшого солдата, старшого навідника реактивного артилерійського дивізіону  бригадної артилерійської групи в/ч  А7014  Збройних сил України.

Загинув 03 серпня 2022 року під час артилерійського обстрілу поблизу села Мар’їнка Донецької області, де отримав поранення несумісні з життям. 

   Нагороджений нагрудним знаком «66 окрема механізована бригада» (посмертно).

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Нагороджений відповідно до Указу Президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). 

Нагороджений Почесною відзнакою  Прилуцької міської ради «ЗАХИСНИК УКРАЇНИ — ГЕРОЙ ПРИЛУЦЬКОЇ ГРОМАДИ».

 Похований  Герой   на  «Алеї Героїв» (цвинтар Горова Білещина) у м.Прилуки Чернігівської області.

 

 

 Народився  Гулак Анатолій Михайлович  05 лютого 1980 року в м. Прилуки. Навчався в Прилуцькій  загальноосвітній школі № 10. Після закінчення вступив до Ладанського середнього професійно-технічного училища на спеціальність «столярна справа». Працював на різних підприємствах, а також був охоронцем у будівельній організації.

Анатолій Гулак, взявши до рук зброю, обрав нелегкий шлях боротьби за рідну Батьківщину, був відданим військовій присязі на вірність українському народові. За час проходження служби у третій механізованій бригаді в/ч А4773 зарекомендував себе з позитивної сторони. До виконання службових обов’язків та поставлених завдань ставився дуже відповідально. Був небайдужим до життя військового колективу.

Загинув  старший солдат, старший навідник 2 відділення 3 протитанкового взводу 3 механізованого батальйону військової частини А4773  Збройних сил України Анатолій Гулак   10 липня 2023 року  під час виконання обов’язків військової служби при захисті Батьківщини поблизу населеного пункту Приютне Пологівського району Запорізької області.

Нагороджений Почесною відзнакою  Прилуцької міської ради «ЗАХИСНИК УКРАЇНИ — ГЕРОЙ ПРИЛУЦЬКОЇ ГРОМАДИ».

Нагороджений відповідно до Указу Президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі медаллю «За військову службу Україні» (посмертно).

Похований   Герой  на кладовищі в с.Заїзд  Прилуцького району Чернігівської області.

 

Васильєв Олександр Васильович народився 15 березня  1990 року в місті  Прилуки  Чернігівської області. Згодом родина переїхала в  село Миколаївка Прилуцького району. З 1996  по 2005 рік Олександр навчався  у Погребівській школі, потім -  у Прилуцькому гідромеліоративному технікумі. Згодом армія: м.Київ, військова частина на Берестейській. Мама  Наталія Павлівна  зі служби отримувала подяки, грамоти. Батько Василь Вікторович, колишній афганець,  неабияк пишався успіхами сина. 

 15 березня 2014 року у свій день народження Олександр  іде на війну (до завершення контракту залишалося три дні). З 2014 року служив в 30 бригаді. Був у Криму на перевалі, пройшов Іловайський котел. Продовжив вдосконалювати військову справу навчанням у Національній  академії  Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

24 лютого 2022 року Олександр Васильович серед перших  звільняв Чернігів, Ірпінь, Бучу. 23 березня отримав звання старшого лейтенанта.

Загинув старший  лейтенант  14 окремої механізованої бригади імені Князя Романа Великого в/ч А1008  Збройних сил України Олександр Васильович Васильєв разом зі своїми побратимами  27 березня в  селі Благодатне  Баштанського району Миколаївської області під час виконання бойового завдання, захищаючи рідну землю. 

 За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Олександр Васильєв був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня  (посмертно).

Нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України».

Нагороджений медаллю «За участь в антитерористичній операції».

Нагороджений медаллю «10 років сумлінної служби».

Отримав звання «Почесний громадянин міста Рівного» (посмертно).

Нагороджений орденом «Князівський хрест Героя  «Навіки в строю».

Донька нашого Героя -   Ірина Васильєва  виготовляє власноруч прикраси, продає їх на благодійних ярмарках та через соціальні мережі, передаючи зібрані кошти на підтримку військовослужбовців ЗСУ.

14 жовтня  2022 року, в день величного православного свята – Покрови Пресвятої Богородиці, біля приміщення  філії Сухополов’янського ліцею в с.Погреби (Погребівський старостинський округ) відбулося урочисте  відкриття меморіальної дошки  на честь мужнього  воїна,  справжнього  патріота, захисника України –  старшого лейтенанта Збройних сил України Васильєва Олександра Васильовича.

Похований Герой  на Алеї Героїв у місті Рівне, де проживав разом з коханою дружиною і донечкою Іринкою.

 

Народився Варченко Павло Петрович 06 листопада 1985 року в с. Дідівці Прилуцького району Чернігівської області. У 2002 році закінчив місцеву Дідівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів, вступив до Прилуцького гідротехнікуму на спеціальність «Електрифікація». Після першого курсу був призваний на строкову військову службу до Збройних сил України. Після закінчення технікуму працював на Прилуцькому заводі «Пластмас» електриком.

Проживав з мамою Варченко  Вікторією Антонівною. 08 січня 2023 року був призваний Прилуцьким РТЦК та СП на військову службу бойовим медиком розвідувального взводу розвідувальної роти в/ч А1962 Збройних сил України.

Загинув бойовий медик розвідувального взводу розвідувальної роти Збройних сил України Павло Варченко 14 травня 2023 року від кульового поранення, отриманого в ході стрілецького бою, під час виконання бойового завдання  в м. Бахмут Донецької області.

Похований Герой на місцевому сільському кладовищі в с.Дідівці Прилуцького району Чернігівської області.

 

  

БЕЗГУБЧЕНКО Сергій Борисович народився 07 січня 1989 року,  с.Сухополова  Прилуцького району,   Чернігівської  області. У 2006 році закінчив 11 класів Сухополов’янської  загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Був спокійним, врівноваженим, займався футболом, легкою атлетикою, був активним учасником всіх заходів, конкурсів та  змагань, які проводилися як в школі, так і за її межами.

Пройшов  строкову військову службу в лавах Збройних сил України. Призваний до Збройних сил України 19 березня 2014 року. Мав звання солдат, посада: стрілець 1 окремої танкової бригади військової частини А 1688 (селище Гончарівське, Чернігівська область).

Загинув  виконуючи військовий обов’язок по захисту територіальної цілісності та недоторканності України під час обстрілу із РСЗВ «Смерч»  04 вересня 2014 року в селі Дмитрівка Новоайдарського району  Луганської області.

Нагороди: Указом Президента України №270\2015 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету  та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Сергій Безгубченко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно). Нагороджений  від Всеукраїнської громадської організації  «Спілка ветеранів та працівників   силових структур України» «Звитяга» нагрудним знаком  «Гідність та честь» за мужність, самовідданість та зразкове виконання службового обов’язку (посмертно) за представленням ГО «Учасники АТО «Щит».

Похований Герой на сільському кладовищі в  с.Сухополова Прилуцького району Чернігівської області.

22 жовтня 2014 року на фасаді Сухополов’янського ліцею  (раніше  Сухополов’янська  загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, у якій він навчався) розміщена меморіальна дошка  Сергія Борисовича Безгубченка.

 

 

---

 

Євдокімова Ангеліна Володимирівна народилася 07 червня 2001 року у м.Прилуки. З 18  вересня 2013 року по 09 червня 2016 року навчалася в Сухополов’янській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Після закінчення 9 класу в  2016-2020 роках продовжила навчання в Прилуцькому медичному фаховому коледжі за спеціальністю «сестринська справа». У 17 років втратила матір, відтоді для неї родиною стала сім’я сестри. Після закінчення  навчання Ангеліна  вступила на контракт до Збройних сил України 15.07.2020 року добровільно на проходження військової служби в м. Біла Церква.Пізніше переведена в зону АТО/ООС. У  зоні бойових дій була дев’ять місяців. Нагороджена медаллю «Учасник АТО».

З початком повномасштабного вторгнення продовжила службу як бойовий медик 72-ї бригади імені Чорних Запорожців. Молодший сержант, бойовий медик 5  механізованої роти 2 механізованого батальйону в\ч А2167 Збройних сил України,  відважна та світла  Євдокімова Ангеліна загинула 28 лютого 2022 року у селі Мощун Київської області при виконанні службових обов’язків  в результаті бойових дій під час  повномасштабного вторгнення Російської Федерації  на Україну: надавала допомогу пораненим після ворожого авіанальоту та потрапила під повторний напад ворожої авіації.

Указом Президента України № 134 від 14 березня 2022 року «за особисту мужність під час виконання бойових завдань, самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» молодший сержант  Євдокімова Ангеліна Володимирівна нагороджена орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

       У День народження нашої Захисниці,  07 червня 2023 року, біля приміщення Сухополов’янського ліцею в с. Сухополова - адміністративному центрі громади відбулося урочисте  відкриття меморіальної дошки  на честь української військовослужбовиці   Євдокімової Ангеліни.

Похована Захисниця Євдокімова Ангеліна на місцевому сільському кладовищі в селі Колісники Прилуцького району Чернігівської області.

 

---

 

Молодший сержант Жуйков Павло Анатолійович народився 04 вересня 1981 року в селі Слобода-Бешкиль Ісетського району Тюменської області (рф). У 1983 році разом з родиною переїхав жити в Україну. З 1989 року   по 1998 рік навчався в Сомівській середній школі І-ІІІ ст. Зачепилівського  району Харківської області. З 1999 року по 2003 рік  проживав на території  Удмуртської Республіки (рф). З 2000  року по 2002 рік проходив строкову службу  в  м.Єгорівськ Московської області (отримав звання молодший сержант).

Одружився у 2003 році. У 2003 році переїхав на постійне місце проживання в Україну, де й проживав до теперішнього часу  на Прилуччині в с.Білорічиця. З 2003 року по 2017  рік  працював у ТОВ «КрокУкрЗалізБуд». На захист України  став ще у 2015-му році, того ж року взяв безпосередню участь в Антитерористичній операції (АТО) на Сході нашої держави. У січні 2023 року був  мобілізований до лав ЗСУ. Службу ніс у складі одного з підрозділів військової частини А4773 Збройних сил України та віддано боровся за вільне майбутнє українського народу.

Загинув молодший сержант, старший навідник 3 відділення 2 взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону А4773 Збройних сил України Жуйков Павло Анатолійович 04 червня 2023 року  під час виконання обов’язків військової служби при захисті Батьківщини біля населеного пункту Рівнопіль  Донецької області. Без чоловіка залишилась дружина Жуйкова Оксана Вікторівна та син Дмитро.

Нагороджений медаллю «За участь  в антитерористичній операції».

04 червня  2024 року встановлена меморіальна дошка Павла Жуйкова на фасаді приміщення Білорічицької ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Похований Герой  на місцевому сільському  кладовищі в с.Білорічиця Прилуцького району Чернігівської області.

 

 Касяненко  Ігор Іванович народився 10 травня 1991 року  в с.Полова Прилуцького району Чернігівської області. Закінчив Сухополов’янську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. Потім навчався в Дігтярівському професійно-технічному училищі, де отримав  спеціальність «тракторист-машиніст». У 18 років був призваний до лав Збройних сил України. Після служби працював на різних посадах в ТОВ «Агрікор-Холдинг».

У липні  2014 році, отримавши повістку, не вагаючись,  протягом двох років був на  захисті  Східних кордонів нашої держави. Демобілізувавшись, повернувся на роботу до ТОВ «Агрікор-Холдинг». У листопаді 2022 року отримав повістку і  повернувся до лав мужніх та незламних  ЗСУ,  знову тримати оборону нашої країни  на  Сході держави, забезпечуючи  національної безпеку і оборону,  стримування збройної агресії рф на території України.

Загинув старший солдат, навідник 1 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 2 аеромобільної роти військової частини А4165 Збройних сил України Касяненко  Ігор Іванович,  виконуючи бойове завдання по захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, 11 травня 2023 року в населеному пункті Білогорівка Луганської області, потрапивши під артилерійський обстріл з боку ЗС російської федерації, в результаті чого отримав поранення несумісні з життям.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Похований Герой  на сільському кладовищі у селі Полова Прилуцького району Чернігівської області.

 

Коробейник Сергій Олексійович народився 05 січня 1972 року в місті Прилуки. Закінчив  у 1989 році  Валківську школу. Навчався в Прилуцькому СПТУ-34 на водія. Працював в колгоспі «Перемога» (с.Валки). У 1990 році був призваний до лав Збройних сил України. У 1993 році після служби працював зварювальником на Нікелеєвому заводі  (м.Норильськ, Красноярський край). Має доньку Юлію.

       У 2010 році Сергій Коробейник повернувся в Україну  і  23 лютого 2015 року,  не вагаючись, пішов добровольцем  на службу до Збройних сил України, взяв участь в АТО/ООС,  захищаючи  Східні кордони нашої держави від цинічного та жорстокого російського агресора.

        Повномасштабне вторгнення зустрів в складі 30 ОМБ імені князя Костянтина Острозького на посаді командира кулеметного відділення. Брав участь у звільненні Ізюма і багатьох інших населених пунктів на Сході країни Перебуваючи більше 10 днів в оточенні він зміг врятувати і вивести з оточення 37 бійців. За 7 років   побував  у багатьох гарячих  населених пунктах: Щастя, Луганськ, Донецьк, Слов’янськ, Іловайськ, Ізюм,  Азовськ, Щастя, Бахмут, Авдіївка, Піски,  Костянтинівка,  Зайцеве,   Курдюмівка, де велися активні бойові дії. 

Загинув молодший сержант, командир віддділення 3 кулеметного відділення кулеметного взводу 1 механізованого батальйону 30 окремої механізованої бригади імені Князя Костянтина Острозького  в/ч А0409 Збройних сил України Коробейник Сергій Олексійович  31 жовтня 2022 року під час обстрілу противника зі сторони Збройних сил російської федерації на околиці н.п. Курдюмівка Донецької області, захищаючи  мирне майбутнє та  незалежність України.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня ( посмертно)

Напередодні  Дня  Соборності України, 20 січня 2023 року, біля приміщення Валківської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів в с. Валки (Валківський старостинський округ) відбулося урочисте  відкриття меморіальної дошки  на честь мужнього  воїна, справжнього патріота, захисника України Сергія Коробейника.

Похований Герой  на місцевому сільському кладовищі в с. Боршна Прилуцького району Чернігівської області.

 

Народився  Кравченко Ярослав  Віталійович 03 грудня 1993 року в м.Прилуки. Закінчив Прилуцьку загальноосвітню школу  І-ІІІ ступенів №9. В мирному житті Ярослав освоїв професію кухаря в  Ладанському професійно- технічному  училищі.

Ярослав Кравченко був єдиним сином у родині. Створити свою так і не встиг.  У 2020 році  він виявив бажання служити у Збройних силах України, уклав контракт   та проходив службу в І танковій бригаді м.Гончарівське.

Солдат, навідник танкового взводу танкової роти танкового батальйону  в/ч А1815 Збройних сил України Кравченко Ярослав Віталійович загинув 27 лютого 2022 року, отримавши під час бойових дій вогнепальні поранення, героїчно боронячи  Чернігів.

06 грудня 2022 року у День Збройних Сил  Кравченко Ярослав  Віталійович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Похований  Герой на міському кладовищі «Новий побут» у м. Прилуки.

 

Народився 31 липня 1976 року в місті Прилуки Чернігівської області. З 1983 по 1991 роки навчався у  Прилуцькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №3. По закінченню школи навчався токарству в Ладанському професійно-технічному училищі.

Своє життя пов’язав з автомобільними перевезеннями. Працював водієм-далекобійником, згодом сам став підприємцем.

З перших днів війни був волонтером, згодом – добровольцем батальйону «Прилуки». 27 лютого 2022 року вступив до лав ЗСУ. Спочатку перебував у Чернігові, в травні передислокований на Схід. Воював у складі 54 окремої механізованої бригади.

24 липня  2022 року солдат, номер  обслуги  3 кулеметного відділення кулеметного взводу 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону  в/ч А0693 Збройних сил України Вадим Макуха при виконанні  бойового завдання відбивав атаку ДРГ групи під Бахмутом (с. Івано-Дар`ївка), був важко поранений – міна розірвалася за півтора метри від нього.  До свого 46-річчя кулеметник 54 окремої механізованої бригади Вадим Макуха не дожив чотири дні. Він помер 27 липня 2022 року після отримання чисельних уламкових поранень. У нього залишилися батьки, дружина та дві доньки Анжела та Аліна.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Нагороджений Почесною відзнакою  Прилуцької міської ради «ЗАХИСНИК УКРАЇНИ — ГЕРОЙ ПРИЛУЦЬКОЇ ГРОМАДИ».

Похований  на міському кладовищі «Новий побут» у м. Прилуки.

 

 

З 2000 року - строкова військова служба, селище Гончарівське, 2-га танкова бригада (старший сержант). Після служби в армії працював водієм у АТП 17407. З 2008 року працював  водієм. 2014 року вступив до ГО «Прилуцький козацький полк».

24 березня 2022 року у складі підрозділу військової розвідки потрапив у засідку окупантів, був розстріляний із ворожого БТР у с. Більмачівка, де і загинув. Без чоловіка залишилась дружина Мащенко Оксана Іванівна, без батька донька Катерина.

 Нагороджений Почесною відзнакою  Прилуцької міської ради «ЗАХИСНИК УКРАЇНИ — ГЕРОЙ ПРИЛУЦЬКОЇ ГРОМАДИ».

Похований   на  «Алеї Героїв» (цвинтар Горова Білещина) у м.Прилуки.

 

Народився Назаренко Богдан Григорович 22 лютого 1987 року в селі Боршна  Прилуцького району Чернігівської області. У 1993 році пішов до першого класу Валківської середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, яку закінчив у 2004 році.

       Після закінчення школи у 2004 році вступив до Ніжинського професійного аграрного ліцею, по закінченню якого у 2005 році здобув професію «машиніст крана автомобільного». Після закінчення був призваний на  строкову військову службу в лавах Збройних Сил України, яку проходив у місті Борисполі. З 22 березня 2007 року по 14 березня 2022 рік проходив службу в Державній прикордонній службі України. З 2013 року по 2017 рік навчався в Чернігівському інституті «Міжрегіональній Академії управління персоналом» імені Героїв Крут за спеціальністю «Управління персоналом та економіка праці». З 2016 року по 2017 рік проходив службу в зоні АТО.   

       Він, як і всі прикордонники, був одним із перших, хто зустрів ворога:  зранку 24 лютого 2022 року  пішов на службу вже за декілька годин після оголошення «спецоперації» проти України. Прикордонники у день повномасштабного вторгнення першими прийняли бій. Далі були два тижні запеклих боїв, Чернігів був у круговій облозі, тож Богдан рідко виходив на зв’язок. 14 березня 2022 року майстер-сержант, інспектор групи конвоювання відділення тимчасового тримання 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України Богдан Назаренко  разом із іншими прикордонниками виконував бойове завдання з оборони стратегічної висоти на околиці Чернігова та виявлення диверсантів. За словами начальника вогневої підготовки 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого, під час виконання завдання група змогла знищити ворога, проте в Богдана влучив снайпер, не залишивши українському бійцеві шансів на порятунок. Життя відважного воїна  обірвалося на передовій. Він не дожив два тижні, щоб побачити двох своїх первістків-двійнят, на появу яких дуже чекав. У Богдана Григоровича залишилась дружина та два маленьких сина: Матвій та Захар.

       Богдан був надзвичайно життєрадісним, багато жартував, постійно посміхався. На той момент він очікував поповнення в родині і від цього був дуже радісним. Був чесним і відповідальним, з дитинства цікавився технікою та всім, що з нею пов’язано. Це – мужній воїн, який поліг за свою державу, захищаючи кожного з нас. За наш спокій, за майбутнє своїх близьких Богдан заплатив найдорожчу ціну – віддав своє життя.

            У День Збройних сил України, 06 грудня 2022 року, була встановлена меморіальна дошка Богдана Назаренка на Валківській ЗОШ  І-ІІІ ступенів.

     Указом Президента України від 17 квітня 2022 року №256/2022 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Нагороджений медаллю «За участь в антитерористичній операції».

Нагороджений медаллю «Учасник АТО. Краматорський прикордонний загін».

Нагороджений медаллю «Ветеран війни».

          Нагороджений відзнакою  територіальної громади міста Чернігова – медаллю «За оборону Чернігова» (посмертно).

     У селі Боршна Прилуцького району Чернігівської області одна з вулиць перейменована на вулицю імені Богдана Назаренка.

Похований Герой  на місцевому сільському кладовищі в с.Боршна Прилуцького району Чернігівської області.

 

 Народився  Подрез Олександр Віталійович  14 жовтня  1981 року в  м.Дніпропетровськ (нині — місто Дніпро).

У 2000 році разом з родиною переїхав до села Малківка на Прилуччину. До 2014-го року працював різноробочим, а потім вирішив долучитися до лав ЗС України. У 2014 році був мобілізований та  захищав   територіальну цілісність та незалежність нашої держави на Сході України, отримав статус Учасника бойових дій, повернувся цивільного життя. Був одружений – дружина  Олена Сергіївна. Без батька залишилася донька Анна.

З перших днів повномасштабного ворожого вторгнення Олександр знову став до лав Збройних сил України та у складі підрозділу військової частини А7330 на посаді навідника сумлінно виконував свій військовий та громадянський обов’язок з захисту територіальної цілісності та недоторканості України. Призваний на службу Прилуцьким РТЦК та СП 24 лютого 2022 року.

Загинув  навідник танкового взводу роти вогневої підтримки в/ч А7330, старший солдат Подрез Олександр Віталійович під час виконання бойового завдання 11 травня 2023 року в Луганській області.

Нагороджений медаллю учасника АТО.

Похований Герой на місцевому  сільському кладовищі в с.Малківка Прилуцького району Чернігівської області.

 

 

    Потієнко Анатолій Юрійович народився 13 серпня 1983 року, с.Придеснянське, Коропський район, Чернігівська область. Народився 13 серпня 1983 року в селі Придеснянське Коропського району Чернігівської області в сім’ї колгоспників. У 1998 році закінчив неповну середню школу села Городище Коропського району. З 1998 року працював у товаристві з обмеженою відповідальністю «Дружба» у селі Придеснянське.

У 2001-2002 роках проходив строкову військову службу у Внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України (місто Київ).

         Після демобілізації повернувся до села Придеснянське. Працював у рідному селі. З 2008 року мешкав у селі Валки  Прилуцького району Чернігівської області. Працював різноробочим у місцевому фермерському господарстві, у Густинському Свято-Троїцькому монастирі, на благоустрої села, в особистому селянському господарстві.

         31 березня 2014 року Коропським районним військовим комісаріатом мобілізований до лав Збройних сил України. Служив у 1-й окремій гвардійській танковій бригаді Сухопутних військ Збройних сил України (військова частина А1815, селище міського типу Гончарівське Чернігівського району Чернігівської області), потім – номером кулеметної обслуги механізованої роти механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних сил України (військова частина А2167, м.Біла Церква Київської області). З 23 серпня 2014 року брав участь в антитерористичній операції на Сході України.

         Загинув солдат, номер обслуги гранатометного відділення механізованого взводу 9 механізованої роти  3 механізованого батальйону в/ч В0849 Збройних сил України 07 січня  2015 року від кулі снайпера під час несення служби на взводно-опорному пункті у лісосмузі поблизу села Новогнатівка  (Волноваський район, Донецька область).

       Без чоловіка залишилась дружина Світлана Олексіївна та донька Дарья.

       Указом Президента України №76\2016  від 01 березня 2016 року  «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі»  Анатолій Потієнко  нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

        У селі Городище Коропського району Чернігівської області у приміщенні колишньої школи, де навчався Анатолій Потієнко, йому встановлено меморіальну дошку.

       Похований Герой  на місцевому сільському кладовищі в с.Боршна Прилуцького району Чернігівської області.

 

Народився Сердюк Олександр Володимирович  13 вересня 1981 року в м.Прилуки. Незабаром сім’я переїхала  в  рідне село матері с.Охіньки, де у 1999 році він закінчив Охіньківську загальноосвітню школу. Після школи вступив до Київського залізничного коледжу. Далі одруження, народження доньки Світлани  та сина Максима. Працював у  ливарних цехах  заводу «Пожмашина» смт. Ладан, у м. Кривий Ріг, у м.Київ. Деякий час працював  у СТОВ «Дружба Нова». Олександр був дуже щирим, добрим, комунікабельним, уважним, з відкритою душею і серцем, сповненим  любові до всіх.

Влітку 2022 року Олександр був призваний Голосіївським військкоматом  м.Києва на військову службу. До останнього беріг материнське серце, але… далі  м.Бахмут ( Донеччина) і поранення несумісне з  життям. Загинув старший солдат, старший механік-водій 9 роти оперативного призначення 3 батальйону оперативного призначення Національної гвардії України Сердюк Олександр Володимирович  на передовій 10 листопада 2022 року під мінометним вогнем ворога,  намагаючись забрати двох вже загиблих побратимів, поблизу населеного пункту Курдюмівка Бахмутського району Донецької області.

Нагороджений орденом  «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

У рамках відзначення Дня  Соборності України, 22 січня 2024 року, біля приміщення Охіньківської  ЗОШ І-ІІІ ступенів  в с.Охіньки  відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки  на честь Героя Сухополов’янської громади - Сердюка Олександра Володимировича.

Поховали  Героя на місцевому сільському  кладовищі у селі Охіньки Прилуцького району Чернігівської області.

 

 Терещенко Іван Павлович народився 21 грудня 1984 року в селі Кам'янка, АР Крим. З 1986 року проживав у селі Смош Прилуцького району  Чернігівської області, де закінчив 11 класів середньої школи, після чого вступив на навчання до Дігтярівського СПТУ. Долучився до лав Збройних сил України. Після військової служби, Іван пішов працювати на шахту в Донецькій області. Через деякий час переїхав до міста Києва та влаштувався працювати на будівництві. Одружився. В сім'ї народилося двоє дітей: син Ілля та донечка Ілона. Працював надалі в сільському господарстві.

З перших днів повномасштабного вторгнення став до лав Збройних сил України та потрапив на службу до одного з підрозділів військової частини А0224. На посаді розвідника-далекомірника він віддано боронив Батьківщину від загарбника, до останнього борючись за вільне майбутнє українського народу.

 Загинув   військовослужбовець, старший матрос, розвідник-навідник 2 розвідувального взводу розвідувальної  роти  в/ч А0224 Збройних сил України Терещенко Іван Павлович  28 березня 2023 року, проявивши мужність і героїзм під час виконання бойового завдання в ході ведення бойових дій у районі населеного пункту Мар’їнка Донецької області. Всі пам’ятають його щирим, життєрадісним, доброзичливим, працьовитим та завжди готовим прийти на допомогу.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Похований Герой на місцевому сільському кладовищі в с.Смош Прилуцького району  Чернігівської області.

 

У 1999 році  був призваний до армії, де отримав звання «сержант». Після повернення з армії працював у  Срібнянському відділенні  АТ «Укртелеком». Згодом у 2008 році  переїхав до села Пирогівці Прилуцького району Чернігівської області. У 2010 році одружився. Він був справжньою  опорою для   родини. Без чоловіка залишилися дружина Трофімова Світлана Олександрівна, без батька -  син Богдан та донька Марина. Без брата – Трофімов Віталій Олексійович. Без сина -  батьки Трофімов Олексій Матвійович та Трофімова Галина Миколаївна. Працював на тютюновій фабриці.

Був призваний на службу Прилуцьким РТЦК та СП 16 грудня 2022 року і  в умовах повномасштабної війни захищав  територіальну цілісність та недоторканість України.  

Трофімов Анатолій Олексійович -  сержант, стрілець 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону  в/ч А4123  Збройних сил України загинув  23  червня 2023 року відданий військовій присязі на вірність Українському народу під час виконання бойового завдання  поблизу населеного пункту Діброва в Луганській області.

Похований   Герой на  «Алеї Героїв» (цвинтар Горова Білещина) у м.Прилуки.