КОМАР  ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ

Народився  04.02.1979 року в смт. Мала Дівиця, Прилуцького району, Чернігівської області.

Навчався та працював. Мав дві середньо – технічні освіти.

Проживав разом  із батьками та виховував сина Комара Артема Олександровича, 2002 року народження.

Протягом 2014 – 2015 років Олександр захищав Батьківщину на сході, обороняючи українські кордони від російських окупаційних військ.

Мав бойові нагороди - медаль за проявлену особисту мужність при виконанні бойових завдань, грамота від Прилуцької районної  ради за патріотизм, мужність, відвагу  та з нагоди Дня Збройних сил  України.

З початку повномасштабного вторгнення він добровільно долучився до Захисників України  в  складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади.

28 липня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі міста  Бахмут на Донеччині Олександр потрапив під обстріл. Отримані  травми нашим земляком виявилися несумісними з життям.

Поховали нашого героя на селищному цвинтарі  смт Мала Дівиця.

 

ТИЩЕНКО  ІВАН  ГРИГОРОВИЧ

 

Народився 07 листопада 1987 року в селі Бахмут Красноармійського району  Кокчетавської області  Казахстану в багатодітній родині.

  У 1995 році сім’я  Тищенків переїзджає на Україну, в цьому ж році Ваня йде до першого класу місцевої Жовтневої школи І-ІІ ступенів, яку закінчив у 2004 році.

  Після продовжив навчання  у Малодівицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. Закінчивши школу, Тищенко Іван Григорович  навчається в м.Чернігові на автослюсаря.

Деякий час Тищенко І.Г. працює в рідному селі в місцевому сільгосптоваристві шофером, трактористом, разом із батьком Григорієм Івановичем на землі.

   Після працював у м.Ніжині, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Наталією. У 2011 році вони одружуються, народжується донечка Таня. Свій трудовий шлях Тищенко І.Г. продовжує у м.Києві, працює на автомийці електриком. Останні роки проживав  із сім’єю у м.Ніжині, працював  у житлово-комунальному господарстві.

   В перші дні війни Тищенко Іван Григорович  разом із старшим братом Сергієм вступає до Ніжинської тероборони, несе службу на блокпостах, захищає місто. Після вигнання рашистів із Чернігівщини Ваня вступає до лав Збройних Сил України, підвозить боєприпаси. У перші дні січня 2023 року під Бахмутом Донецької області він попадає під артилерійський обстріл, отримує тяжкі поранення (залишився без ніг),лікується у м.Дніпрі, Києві.

21 січня 2023 року Тищенко Іван Григорович помер.

Похований у м.Ніжині.

   Іван був дуже спокійним, урівноваженим, щирим, товариським, добрим, чуйним, відповідальним, роботящим хлопцем, дуже любив свою сім’ю. Його дуже поважали односельці, товариші.

Найбільше Ваня захоплювався футболом, грав за місцеву футбольну команду. 

 

   ДЕРЕВ’ЯНКО РУСЛАН  ПЕТРОВИЧ

Народився 12 вересня 1984 року в селі Дмитрівка (Жовтневе) в багатодітній родині.

Закінчив Жовтневу школу І-ІІ ступенів, продовжив навчання у Малодівицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів.  Після закінчення навчання  був призваний на строкову військову службу до Збройних Сил України  у сухопутні війська.  

Після служби в армії Руслан працює у місті Києві в охороні, на різних роботах.

 У серпні 2014 року після збройної агресії росії на сході України Руслана мобілізовують для виконання завдань антитерористичної операції. Служив на посаді кулеметника, був поранений, перебував на лікуванні  у  військовому шпиталі, після якого продовжив нести службу. Демобілізувався у вересні 2015 року.

Після служби знайшов свою другу половинку Марію, створили сім’ю. Останні роки Руслан працював в ТОВ «ГАРАНТБУД» в селі Обичів.

Руслан був дуже спокійним, товариським, щирим, відповідальним хлопцем, любив свою сім’ю, рано залишився без батька.

Руслан ніколи не хизувався своїми бойовими заслугами. Найбільше Руслан захоплювався футболом і завжди свій вільний час  проводив  на сільському стадіоні із дітьми, сам же грав за місцеву футбольну команду «ШТУРМ».

З перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів Руслана як воїна з досвідом мобілізують у ЗСУ для відсічі збройної агресії росії, для захисту мирного життя і спокою.

 В кінці липня 2022 року на Донеччині під Бахмутом  під час  ворожого артилерійського обстрілу Руслан загинув. Похований в рідному селі на місцевому кладовищі. В його честь перейменовано вулицю в селі Дмитрівка, де він проживав з дитинства.

Вічна слава і пам’ять нашому Герою.

Олександр Григорович Дерев’янко

Народився 13 вересня 1984 в селі Велика Дівиця Прилуцького району в родині хлібороба. Після закінчення 9 класів Великодівицької  школи, вступив до Козелецького ветеринарного технікума. 

Закінчив навчальний  заклад та став  працювати у ветлікарні Малодівицької селищної ради.

Після одруження переїхав із дружиною в м. Нікополь, де працював на таможні ветфельшером та разом з дружиною виховували двох чудових діток.

Через деякий час повернулися в рідне село, де його пам’ятають, як гарного господаря, прекрасного спеціаліста своєї справи, веселого, чуйного, надійного товариша, друга, люблячого сина, батька і чоловіка. Він завжди приходив на допомогу, підтримував  у важку хвилину.

Але за сімейними обставинами змушений був повернутися із сім’єю в м. Нікополь, і став працювати на птахофабриці – інспектором з якості продукції, де його поважали, як високо кваліфікованого спеціаліста, відповідального  працівника  і просто прекрасну людину.

30 червня 2022 року  пішов добровольцем захищати батьківщину. Був зарахований у 95 десантно - штурмову бригаду -  парамедиком.

Загинув 24 серпня 2022 року селі Долина Слов’янського району, виконуючи свій військовий та  громадянський обов’язок в бою за Україну.

Загинув як герой у 37 років.

Міхнюк Олег Іванович

 

Народився 27 жовтня 1965 року у селі Мала Дівиця Прилуцького району Чернігівської області. У 1984–85 роках брав участь у бойових діях у Республіці Афганістан. Отримав два поранення. Кавалер двох орденів Червоної Зірки та медалі «За відвагу».

Активно займався громадською роботою Один з ініціаторів і засновників Української спілки ветеранів Афганістану (УСВА), заступник голови УСВА з питань медико-соціальної реабілітації ветеранів та військово-патріотичного виховання молоді За плідну роботу по патріотичному вихованню молоді був нагороджений орденами «За мужність» ІІІ ступеня (1999) та ІІ ступеня (2004).

Активний учасник Революції Гідності. Сотник 8-ї сотні Майдану.

З початком військової агресії проти України пішов добровольцем до 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар».

Сержант, командир «афганської» роти.

Загинув 20 серпня 2014 року біля селища Новосвітлівка Краснодонського району Луганської області.

Похований у місті Києві.

Указом Президента України № 660 від 21 серпня 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов’язку» нагороджений орденом «За мужність» І ступеня (посмертно). 24 серпня в день 24-ї річниці незалежності України Олегу Міхнюку посмертно присвоєно Звання Герой України.

На фасаді приміщення Малодівицької ЗОШ І-ІІІ ст. 19 вересня 2014 року встановлена меморіальна дошка. 

14 грудня 2015 року вулиця Ватутіна в смт Мала Дівиця, на якій проживав разом з батьками Олег Міхнюк  перейменована на ім. О. Міхнюка.

 

---