Могили без хрестів…У них знайшли свій останній притулок  сотні тисяч українців, ставши жертвами кривавого компартійного режиму, очолюваного московитами. Могили ці розкидані не лише по Україні, а й просторами колишньої радянської імперії.

Довідково. 10 липня 1937 року політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування  обласних «трійок», до складу яких входили начальник обласного  УНКВС,  обласний прокурор та перший секретар обласного комітету ВКП(б). Вони й виносили вироки «ворогам народу».

Найкривавіша ніч у Києві — 19 травня 1938 року,  коли у в’язницях НКВС було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВС або безпосередньо перед похованням.

27 жовтня — 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох, що в Карелії, з нагоди  20-річчя жовтневого заколоту було розстріляно 1111 осіб, з них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною.

Термін «Ворог народу» (латинське hostis publicus) має давньоримське походження. Він застосовувався до ворогів республіки, які прирівнювались до солдатів ворогуючої сторони та підлягали фізичному винищенню. Вдруге цей термін став загальновживаним в часи Великого терору якобінців у Франції в 1793–1794 років.

Історія  колишньої радянської імперії — це історія суцільного терору, розгорнутого нею проти власного народу з перших днів панування на нашій землі. Покінчивши з «петлюрівцями», кацапня взялася за творчу інтелігенцію: у квітні 1930 року  Верховний суд УСРР виніс вирок у справі «Спілки визволення України». Із загальної кількості заарештованих 45 належали до інтелігенції — були провідними вченими,  письменниками,  діячіами культури. Серед них академіки С. Єфремов та М. Слабченко, науковці А. Ніковський, Й. Гермайзе, церковний діяч В. Чехівський, письменниця Л. Старицька-Черняхівська.

Незважаючи на те, що конкретної вини не було встановлено, підсудні одержали від 2 до 10 років ув’язнення, а згодом були знищені. Всього під час процесу і після нього за звинуваченнями в причетності до СВУ було репресовано близько 30 тисяч осіб, переважно з числа  інтелігенції і студентства. Один зі слідчих у справі СВУ С. Брук цинічно заявив: «Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання — і воно буде виконане. Кого не поставимо — перестріляємо!».

За даними історика Ореста  Субтельного, на початку 30-х років з 240 українських письменників зникло 200; зі 135 вчених-мовознавців знищили 62. Декілька сотень українських кобзарів, які зібралися на свій з’їзд, заарештували і розстріляли. Оголошували шпигунами і заарештовували філософів, художників, редакторів. Деякі діячі, не бажаючи зректися своїх поглядів, накладали на себе руки, як це зробили М. Скрипник та М. Хвильовий. Загалом, за деякими даними, у Радянській Україні в 1930-х роках було ліквідовано майже 80 відсотків творчої інтелігенції. Тому історики і назвали цей період «розстріляним відродженням».

Офіційно вважається, що жертвами так званого Великого терору 1937–1938 років стали 198 918 осіб, з яких близько двох третин були засуджені до розстрілу. Решту відправили до так званих  виправно-трудових таборів, звідкіля більшість не повернулася.

— Є всі підстави вважати, що насправді під маховик репресій 1937–1938 років потрапило значно більше українців, — вважає історик Володимир Вятрович. — Адже справжню кількість виявлених  «петлюрівців» і «буржуазних націоналістів» знало обмежене коло людей. Врешті-решт українців нищили, поміщали до концтаборів не лише наприкінці 30-х, а протягом десятиліть. Хто рахував тих, чий земний шлях скінчився тут, на рідній землі, і тих, хто загинув за тисячі кілометрів од неї?  Репресії пройшли всі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Якщо ж взяти до уваги тих, хто загинув голодною смертю внаслідок трьох Голодоморів, що прокотилися минулого століття Україною, то число жертв зашкалюватиме за 10 мільйонів. Як мінімум.