Особливості правового регулювання праці іноземних громадян і осіб без громадянства

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, – за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26 Конституції України). Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64 Конституції України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців і осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 року № 3929-XII (далі – Закон № 3929) іноземець – особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а особа без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Іноземці та особи без громадянства (далі – іноземець) відповідно до статті 3 Закону № 3929 можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання (оформляється віза ІМ-2) або прибути для працевлаштування на визначений термін (оформляється віза ІМ-1), а також тимчасово перебувати на її території (оформляються інші типи віз).

Дозвіл на працевлаштування оформляється іноземцеві, який має намір займатися в Україні трудовою діяльністю, за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.Обов'язок оформлення дозволів на працевлаштування працівників-іноземців покладено саме на роботодавців у разі використання праці іноземця на підставі вимог трудового законодавства, тобто при виникненні трудових відносин між сторонами. Відповідно до статті 8 КЗпП трудові відносини іноземних громадян, що працюють на підприємствах, в установах, організаціях України (далі – підприємство), регулюються законодавством України та міжнародними договорами України.

Таким чином, на іноземців, що перебувають у трудових відносинах з роботодавцями України, повністю поширюються норми трудового законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Дозвіл на працевлаштування видається на період до одного року

Цей термін може бути продовжено, для чого роботодавцеві слід звернутися в установленому порядку до відповідного центру зайнятості не пізніше ніж за місяць до закінчення попереднього терміну дії дозволу на працевлаштування. Продовження терміну дії дозволу на працевлаштування є підставою для звернення до органу внутрішніх справ щодо продовження терміну перебування в Україні

Іноземці, що тимчасово перебувають на території України на законних підставах, зокрема на підставі отриманого дозволу на працевлаштування, не мають права змінювати статус (визначений типом візи) на будь-який інший і звертатися за дозволом на постійне проживання в Україні. Іноземець, оформлений на роботу без дозволу на працевлаштування, підлягає видворенню з України, а з роботодавця у разі використання праці іноземців без дозволу служби зайнятості стягується штраф за кожну таку особу у 50-кратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (850 грн.).

Головий державний інспектор праці ТДІзПП

Олена Антоненко